Текст опрацьований спеціально для видання Ukrainians.Today
У травні ми з Михайлом зіграли весілля. І на ціле літо поїхали в село до його батьків. У них було величезне господарство: корова, свині, вівці, птиці всякої повний двір. Батьки вставали завжди дуже раненько, мама доїла корову, а тато усім давав їсти, а потім вони разом ще йшли на роботу. Чоловік теж працював з ранку до вечора. А я не вміла нічого. Я одна залишалася вдома і мала усім приготувати їсти. Мені соромно було зізнатися, що я не вмію зварити борщ. Але моя свекруха була дуже мудрою жінкою, я ніколи не могла й подумати, що вона так вчинить
Так склалося у нашій великій сім’ї, що я була вже третьою дитиною у мами, і другою у тата. І ще я була дуже пізньою дитиною у нашій сім’ї. Я з’явилася на світ, коли мамі було 43 роки, а моєму татові в цей час було – 47.
Якби там не було, але я постійно росла в любові і ласці. Мене нічого не примушували робити батьки. Соромно, звичайно, сказати, але я, проживаючи все своє дитинство в селі, й гадки не мала, чим годувати гусей, що курам потрібно налити пити води. Цей випадок сьогодні дужечасто згадує дружина старшого брата. Коли вони приїхали до нас, Стефа вирішила погодувати гусей. Запитала мене, чим їх годують і де корм для гусей знаходиться, а я не знала, що їй сказати, бо й сама гадки про те немала.
Мами не стало, коли мені виповнилося 20 років. А через рік я вже вийшла заміж, але господиня з мене була геть ніяка. Єдине, що я могла, це зварити такий-сякий суп, посмажити картоплю і яєчню. Цьому я навчилася в гуртожитку, коли навчалася в інституті. Все, на цьому все, і більше нічого!
Одружилися ми з Михайлом в травні, а потім на ціле літо вирішили провести у батьків чоловіка в селі, мені це здавалося гарною ідеєю, адже я любила се, свіже повітря, добрі люди і все своє, смачненьке. У них на той час було вже дуже величезне господарство: корова, свині, вівці, птиці всякої повний двір та довгі клітки з кроликами. Батьки Михайла вставали завжди дуже раненько, мама доїла корову, а тато усім давав їсти, чистив клітки і носив сіно, а потім вони разом ще йшли на роботу. Михайло теж йшов вранці на роботу, так як він в цей час проходив практику.
Виходило так, що я залишалася одна на цілий день вдома і повинна була приготувати для всіх обід і вечерю. Сказати свекрусі, що я не можу варити борщ або пекти млинці, я не могла. Вже краще провалитися крізь землю, ніж зізнатися в цьому.
Але свекруха моя була дуже мудрою жінкою, вона все бачилі і розуміла. Борщ мене свекруха і не просила варити. Вона робила хитріше. Просто просила його доварити.
Казала, що не встигла зробити заправку для борщу і порізати капусту, при цьому нарізати цибулю, моркву, болгарський перець і буряк натерти вона встигала. Залишала помідор потрібну кількість, і, спішучи на роботу, вже на порозі, одягаючись, мені говорила:
– Кинь у сковорідку 2 ложки топленого смальцю, обсмаж злегка овочі, а потім додай томат. Потуши хвилин 15-20 і додавай до картоплі. А після поклади капусту і прокип’ятити хвилин п’ять. Так, не забудь додати зелень. Все, я побігла, бувай, дитино!
До обіду борщ був готовий. Всі їли і нахвалювали. Поступово мені захотілося самій чимось порадувати батьків і чоловіка.
У свекрухи були журнали “Господиня” та “Кухня”. Свекруха їх мені показала. Я читати любила і в журналах знайшла рецепти різних салатиків, м’ясних і рибних страв, котлет, пирогів і навіть зефіру.
Я стала експериментувати і у мене все дуже добре виходило. Мені було приємно, що моє куховарство подобається всім моїм рідним, а найприємніше, що подобалося свекрусі. Жодного разу свекруха мені не зробила зауваження, жодного разу не дорікнула в тому, скільки продуктів я зіпсувала, і до кінця літа я вже була справжньою господинькою.
Моя дорога свекруха навчила мене пекти пиріжки, пироги, варити холодець і готувати домашню ковбаску, солити і маринувати овочі на зиму, робити пастилу з яблук, слив і аличі, варити варення з різних фруктів і ягід і навіть мочити кавуни з яблуками.
Єдине, чого я так і не навчилася у свекрухи того літа – це доїти корову. Вона у них була з характером, що навіть свекруха боялася, коли доїла її. Хоча пізніше я все-таки і корову навчилася доїти, мені чоловік допоміг у цьому. Михайло зоотехнік за фахом, так що це був його прямий обов’язок.
Зараз ми з чоловіком живемо теж у селі. Я вже маю двох невісточок. Та сімох онуків. Хоч маю двох синів, але їх дружин люблю, як рідних донечок. Вони живуть недалеко від нас, в усьму нам з батьком допомагають. А, як збираємося усі на свята, і онуки з міста приїжджають, то мені всі сусіди заздрять, стільки сміху у нас на подвір’ї.
Ось така у мене була свекруха. Звали її Надія Дмитрівна. Я їй вдячна за все. Царство їй небесне.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Заголовок, головне фото, текстові зміни – редакція Ukrainians.Today
Більше цікавих матеріалів на нашій сторінці у Facebook Ukrainians.Today
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
