Галині зараз 44 роки і вона заміжня вже близько 20-ти років. Вони з Сергійом мають двоє дітей: син 8 років і дочка – 5.

І діти такі маленькі, не дивлячись, що їх шлюб триває вже 20 років не тому, що подружжя довгий час не могли їх мати. А вони просто не могли собі цього дозволити.

Коли Галина з Сергієм одружилися, у них геть нічого не було: диплом інституту і все. Галину бабуся виховувала сама, у неї було 5 дітей і 9 онуків, так що на спадок Галині розраховувати не доводилося. Бабусина старенька хатина залишилася тітці, яка її доглядала до останнього.

Сергійові батьки були заможні: єдиний син, повна сім’я, дві квартири, що залишилися від бабусь.

В одній двокімнатній квартирі жили батьки чоловіка Галини, а іншу – здавали в оренду, скільки Сергій себе пам’ятає. Заробляли свекри обоє, щороку їздили на сезон на підробіток, собі ні в чому не відмовляли. Були забезпечені у всьому.

Коли Сергій одружувався, він розраховував саме на те, що їм з молодою дружиною віддадуть одну з квартир, так в його юності говорили і самі тато з мамою. Але з роками батьки думку свою кардинально змінили.

– У нас зарплата маленька, – сказала свекруха, – на нас не розраховуйте. Поживіть і своє наживите. Ми з твоїм батьком по знімних квартирах років 5 моталися, потім тільки спадок отримали.

Галина та Сергій на спадщину не розраховували, батьки були в квітучому здоров’ї і подружжя змирилися з тим, що у них нічого немає і треба наживати своє з нуля.

– Як жили? – гірко згадує Галина, – А як можна жити двом молодим фахівцям, одруженим під кінець 90-х? Кімнату орендувати, працювали, підробляли, на перший внесок для квартири по копійках збирали гроші. Найбільше я боялася дізнатися, що чекаю дитину в ті роки, інакше б взагалі – ніяк не втрималися. Важко нам було.

Років через 6 Галина з Сергієм грошей зібрали. В цей час траплялися і втрата роботи, і численні переїзди. Яка дитина, самим би вижити.

– А як квартиру ми взяли, то взагалі окрема тема, – каже жінка, – дуже важко було, який декрет? У всьому себе обмежували, щоб кредит швидше виплатити і хоча б знизити щомісячний платіж.

На світ у подружжя з’явився син, а потім, не виходячи з першого декрету Люда пішла за донькою.

– Важко, – каже Галина, – а коли нам було легко? Ми не мільйонери. Кредит майже виплачений, ми взяли хорошу квартиру, як знали: і син, і дочка, площа зайвою не буде. Сергій з підробітками вічними вже втомився, я працюю зараз трохи менше, але діти і побут щодня на мені. У відпустках буваємо раз у кілька років. У минулому році вперше на море ми поїхали цілою сім’єю, ми аж зраділи з чоловіком, але відпочити не встигли, бо за стільки років дуже втомилися обоє. Як жили в цей час батьки Сергія? Дуже добре, ні в чому собі не відмовляючи. Відпочивали, подорожували, їли, пили, що хотіли.

Свекри могли прийти в гості раз на рік, щось подарувати лише дітям, вони подорожували, поки діти працювали намагалися собі не відмовляти в маленьких і не дуже, радощах. Таке враження, що батьки Сергія не бачили, або не хотіли бачити, як важко жилося дітям.

-А хто ж це буде вас усіх тягнути? – докірливо говорила свекруха, як тільки Галина чи Сергій починали заводити мову про те, що їм важко, – ви сім’ю створили самі, дітей маєте. Важко? Але це ваші труднощі.

-Наші, – погоджується Галина, опустивши голову, – але чути це щоразу було не дуже приємно, тому і спілкування звелося до мінімуму, особливо у мене зі свекрами.

У рік, коли Галина народила дочку свекор геть розум втратив. Пішов до молодої, трохи старшої за Галину віком жінки. І свекруха раптово залишилася одна, з пенсією і без квартирної плати від орендарів: чоловік же був власником однієї з квартир, тому свекруха вимушена була її покинути.

– Вона так жити на одну пенсію, як нам постійно говорила, не звикла, – згадує Галина, – та ще й квартиранти перестали платити. А головне те, що квартира її, та сама, яку здавали багато-багато років, була в дуже поганому стані, ремонту не було ніякого. Там, де вони жили з чоловіком ремонт робився регулярно, але в тій квартирі тепер була інша господиня. І що почалося? Стала вона постійно до нас приходити, постійно мала якісь прохання до Сергія:

– Сину, допоможи мені, я ж твоя мати!

– Труби течуть, підлога в жахливому стані, я вже про шпалери не кажу. Ти мій єдиний стнок, я тебе виростила, здоров’я своє тобі віддала. Тепер твій борг мені допомогти.

– А чим допомогти? – відповідає за чоловіка Галина, – я в декреті, двоє дітей, кредит з останніх сил виплачували, чоловік працює з підробітком. Так, виростила, але я ж пам’ятаю, що сім’ю свого часу вони з чоловіком створювали самі, сина народжували самі, так що на себе і повинні розраховувати. І немає у нас ресурсів для допомоги, і бажання, відверто кажучи, теж немає.

-Мене на дві квартири і на дві сім’ї не вистачить, – погоджується Сергій з дружиною, – все життя живемо, немов боремося за виживання. Який ремонт у мами в квартирі? Могли б вони і самі його зробити, так боялися на кілька місяців знизити звичний рівень життя.

Сергій на роботі з ранку і до пізньої ночі, іноді звичайно бувають і вихідні, але все ж намагається проводити в дні відпочинку час зі своїми, такими довгоочікуваними дітьми: пізнє батьківство, не хочеться нічого упустити, пропустити. Так, він може фізично щось прибити або поремонтувати в квартирі у мами, але там потрібні вкладення і заміна комунікацій, сантехніки, а грошей на це вже немає.

Свекрусі Галини вже сьомий десяток, тепер потрібні і ліки, і ремонт, і на пенсію не розгуляєшся. Взяти свекруху до себе, а її квартиру знову здати? Про це і Галина, і Сергій чути не хочуть: за роки встигли стати зовсім чужими один одному людьми. Забути образи і допомогти старенькій матері? А нічим вже не дуже молодому подружжю допомогти старій матері, і багато саме завдяки тому, що свого часу мама допомогти родині сина не вважала за потрібне. Жила лише для себе!

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел