Я собі в селі жила сама і горя не знала, поки до мене син з невісткою не переїхали жити.
Зробили вони це, начебто, добрих намірів, щоб мені легше було, але якби я таке знала, ні за що б не погодилася!
Мені 69 років, але здоров’я, дякувати Богу, маю добре, і сама без проблем з усією домашньою роботою справляюся, так що помічники мені не потрібні.
Мій син завжди жив окремо. Невістку свою, Ніну, я чесно кажучи, не дуже люблю, але у сім’ю їхню я намагалася не влізати. Живуть собі, та й живуть!
Я коли до них приїжджала, мені багато речей не подобалося, та я розуміла, що в чужій хаті не маю права свої порядки вводити.
Але я не розуміла, як в суботу (приїжджала я здебільшого у вихідні дні) можна спати до обіду, коли в квартирі не прибрано, а на кухні гора немитого посуду.
У сина з невісткою була в місті двокімнатна квартира. Нещодавно їхня єдина донька Тетяна вийшла заміж, і вони вирішили квартиру свою внучці з зятем залишити, а самі до мене в мій приватний будинок переїхати.
Дім у мене і справді великий, місця всім вистачить. Але жити з невісткою під одним дахом мені дуже важко.
Я вважаю так – в моєму домі тепер уже треба жити за моїми правилами!
А правило у мене одне – є робота, і її треба робити!
У нас є город, є господарство невелике, так що я зранку до вечора як білка в колесі кручуся.
Встаю я о 6-й ранку, обходжу свою живність (в мене і кури є, і кролики, і свинку ще тримаю).
Потім, поки немає сильної спеки, я на город іду, там теж завжди багато роботи – одне треба прополоти, інше підв’язати, ще інше вже урожай позбирати.
І хоч я знала характер невістки, все ж, я сподівалася, що коли вони переїдуть до мене жити, вона перегляне своє ставлення до роботи. В селі не можна спати до обіду, навіть якщо це і вихідний день.
Я в суботу сподівалася, що ми квасолю потичкуємо, і огірочки молоді в мене вже є, треба було їх зібрати і в баночки позакритвати. Одним словом, планів в мене багато було.
Але нічого з цього не вийшло, бо невістка сказала, що вона на манікюр записалася, а син поїхав в місто по справах. Отака від них допомога!
В результаті я, як завжди, все сама зробила. Тепер думаю, а навіщо вони мені в селі здалися? Я і без них чудово справлялася.
Маю таку образу на сина і невістку, що не можу словами передати. Не хочу їх, таких ледачих, бачити у себе вдома, мені перед сусідами соромно.
То що робити? Може, відправити їх на знімне житло, і там вже хай живуть як хочуть?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.