Моя сусідка Стефа завжди була хорошою і привітною, у неї єдиний син давно одружився, вже напевно років сім. Я думала, що у них все добре, але насправді виявилося все не так. У суботу зранку поїхали з донькою по магазинах, в школу збиралися. Витратили півдня, повернулися, дивлюся, біля під’їзду людей багато, якийсь шум. Сусіди визирають з дверей, один на одного дивляться – що сталося?
Виявилося, що це Стефа невістку виселяла зі своєї квартири. Вони весь цей час всі разом жили: Стефа, син з невісткою і двоє дітей. Молоді, років по тридцять їм, і діти маленькі, не старше п’яти років, дві дівчинки Дружина звідкись з глибинки. Сиділа з дітьми вдома, не працювала. Жили вони в квартирі свекрухи, поки не розлучилися.
Син Стефи покохав іншу жінку і сам подав на розлучення. Розлучилися, він поїхав до нової пасії, а колишня дружина з дітьми залишилася в цій квартирі. Стефа спочатку не чіпала її після розлучення – думала, ну, сама ж повинна здогадатися, що квартиру треба звільнити, не маленька. Вона взагалі непогана бабуся була, дітей дуже любила – допомагала, з коляскою гуляла, подарунки дарувала.
Свого сина Стефа не виправдовувала – недобре він зробив, залишивши дружину і двох дітей. Але що вже тепер поробиш? У нього нова сім’я, скоро ще одна дитина народиться, тому прийшлося з цим змиритися. Невістку їй шкода, але ж не жити їй з нею через це завжди.
Тоді Стефа їй тоді безпосередньо питання задала, мовляв, ти коли з’їжджати збираєшся? А вона – а мені нікуди з’їжджати, каже, ніхто ніде не чекає особливо. Квартиру знімати нема на що, на аліменти не розгуляєшся, а до своїх їхати не варіант, там і так п’ятеро людей в двокімнатній квартирі. А в свекрухи таки три кімнати, дітям тут значно краще.
Чому Стефа таки вирішила виселити невістку – бо сама надумала заміж виходити. Їй 55 років, вона давно вдова, от і вирішила зайнятися особистим життям. Невістка з’їжджати не хотіла, то Стефа їй речі зібрала і на вулицю винесла, поки невістка з дітьми гуляла.
Я потім дивилася у вікно – години до восьми вечора вона на лавочці сиділа у дворі, дзвонила комусь по телефону. Я чоловікові кажу, може, хоч дітей до нас візьмемо поки? Він каже – не лізь, не твоє це діло. Але я все дивилася, дівчат шкода. А о дев’ятій годині її вже не було. Поїхала, видзвонила когось, знайшла якийсь варіант! Свекруха її, до речі, як тільки їх виставила, в квартирі тут же замки поміняла.
Чужа сім’я – темний ліс. Але чомусь мені здається, що Стефа неправильно поступила, це ж її рідні онуки, які виросли біля неї.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.