fbpx
Життєві історії
У сестри мого чоловіка нещодавно було весілля, ми подарували стільки, скільки вважали за потрібне, але цього виявилося замало

Робити весілля – це була ідея свекрухи і зовиці, вони були впевнені, що гості принесуть достатньо грошей. Але вийшло так, що торжество не окупилося, і тепер в цьому вийшла винна я.

Багато грошей на організацію у них не було. Сестра чоловіка працює продавцем в одному магазині зі своєю матір’ю. Щасливий наречений, вірніше чоловік, працює таксистом. А весілля вони вирішили грати в стилі «дорого-багато»: лімузини, голуби, дорога сукня, фотограф-ведучий-діджей у гарному ресторані.

На наші з чоловіком розумні докази про недоцільність подібних витрат сестра чоловіка влаштувала сцену:

— Ви просто заздрите нашому щастю! Не лізьте не у свою справу!

Підрахувавши бюджет весілля, родички чоловіка прийшли до нас додому. Вони знали, що гроші у нас є, бо ми збираємо синові на квартиру.

— Ідіть, знімайте гроші. Сину! Весілля твоєї сестри — подібна подія, один раз на все життя! І взагалі, навіщо вашій дитині квартира? Ви йому потім свою залишите. Краще гроші витратити на потрібну справу.

Поки чоловік м’явся з відповіддю, я заявила, що цього не буде. Пішли вони від нас ображені, сказали, що навіть на весілля мене не запросять.

Від святкування вони не відмовилися, гроші на весілля були взяті в кредит за гаслом: «З подарованих грошей віддамо». Чомусь вони були впевнені у тому, що весілля окупиться.

Запрошення мені таки надіслали: чоловік відмовився йти один. До речі, до кожного запрошення додавався листочок із сумою, яку слід покласти в конверт і подарувати нареченим. Була зазначена сума в тридцять тисяч гривень.

Весілля пройшло трохи дивно: гарні офіціанти, одягнені краще за більшість гостей; триярусний торт, перший шматочок якого намагалися продати за вартістю його ваги у золоті; конкурси радянських часів від «модного» ведучого.

Ми з чоловіком покинули це дійство через кілька годин після початку. Майже опівночі пролунав дзвінок у двері. Це були мама і сестра чоловіка, які приїхали за «своїми» грошима.

З’ясувалося: у конвертах набралася лише третина суми, необхідної для закриття кредиту.

– У жодному конверті не було обіцяних вами тридцяти тисяч! Давайте їх сюди! – сестра чоловіка простягла долоню.

Каюся, ми з чоловіком подарували рівно вдвічі менше за рекомендовану суму. При тому, що на наше весілля свекруха подарувала нам сервіз, а сестра чоловіка подарувала односпальний комплект постільної білизни. Тож, на наш погляд, наша щедрість не знала кордонів.

– Ми подарували стільки, скільки вважали за потрібне. Ви що, зараз по всіх гостях проїдетеся, нестачу вилучати? – запитав чоловік.

Родички чоловіка покинули наш будинок розчарованими. Тепер нам щодня дзвонить то одна, то друга, із вимогами віддати борг. Вони впевнені, що я заборонила чоловікові подарувати стільки, скільки він їм обіцяв. Щоправда, сам факт подібної обіцянки чоловік заперечує навідріз.

А по решті рідні, тим часом, тихенько повзуть чутки, що весілля окупилося, і що це ми з чоловіком витягали гроші з подарованих конвертів, щоб із заздрощів загнати в борги новостворену родину.

Не знаю, як після цього спілкуватися з родичками чоловіка і чи варто з ними, взагалі, підтримувати хоч якісь стосунки.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page