fbpx
Життєві історії
У селі виділяється будинок Галини. Яких тільки квітів у неї немає на подвір’ї. А чистота яка в будинку і у дворі! Ніде ні смітинки, ні пилинки. Але живе Галя сама. Чоловік, як поїхав ще по молодості на заробітки, так і все. І де він, Галина й досі не знає. Чоловіки з села, з якими їздив, сказали, що справа в жінці. Сама виховувала трьох дітей. Зараз вони дорослі: одна донька в Америці, не приїжджає, інша – в сусідній області, про маму забула. А син живе на сусідній вулиці, але невістка її незлюбила. Якось Галина поїхала до молодшої доньки, просиділа там вечір зачинена на кухні, і з гіркотою повернулася додому

Дуже люблять люди в цьому невеликому селі квіти. У кожному дворі є клумби з квітами і в кожному будинку є кімнатні, в горщиках. Але особливо виділяється будинок Галини. Яких тільки квітів у неї немає вдома та на подвір’ї! А чистота яка в будинку і у дворі у цієї Галини! Скрізь порядок, ніде ні смітинки, ні пилинки.

– Ну звичайно, – ведуть мову за кутками селищні жінки, які люблять пліткувати, – у нас сім’ї, чоловіки вдома, діти, а у неї нікого. Одна. Ось і займається своїм господарством. А що ще їй робити?

Так. Одна жила Галина. Але вона не єдина, жінки теж в селі одні живуть. Але про тих, інших, такого не скажеш. Ті, здебільшого, на призьбі сидять та пліткують. А Галині пліткувати ніколи. Їй і на городі, і в саду одній потрібно працювати. Так ще й на роботу ходила вона, хоч і пенсіонерка. 35 років комірником пропрацювала і, пішовши на пенсію, роботу не кинула. Гроші зайвими не були, треба дітям допомагати. Дорослі вони у неї, свої сім’ї мають, але все одно допомогти їм хочеться. На себе пенсію витрачала. А все, що заробляла, все дітям своїм віддавала.

Одна їх виховувала. Чоловік давно покинув, поїхав кудись, як поїхав ще по молодості на заробітки, так і з кінцями. І де він, Галина й досі не знає. Потім і шукати перестала. Чоловіки з села, з якими їздив він на заробітки, сказали, що справа в жінці.

Сумувати ніколи було, та й не дуже хотілося, шкода тільки діти її, син і дві дочки без батька росли і без його допомоги. Все Галина на себе взяла, була їм і за матір, і за батька, та й за бабусь з дідусями теж.

Ось і працює Галина стільки років, до праці за все життя вона вже звикла. А чого ж їй не працювати коли робота гарна і платять непогано, і любить Галина цю свою роботу. Додому не поспішає іти.

А що їй поспішати? Ніхто її там не чекає, окрім її квіточок та кота Пилипа. Діти живуть окремо. Одну дочку аж до Америки життя віднесло. Раз на два роки приїжджає і то ненадовго. Друга теж живе не близько. І теж приїздами не зачащає до матері. А син, хоч і на сусідній вулиці, але теж не частий гість. Дружина його, Тетяна, Галину зовсім не злюбила. А чому, то цього Галина зрозуміти ніяк не може. Начебто і не втручається в їхню сім’ю, життя не вчить, а, не ходити, не набридає, але не догодила. Так що, не потрібна невістці Галина.

Та й кому потрібна? Старшій доньці, тій, що в Америці? Сумнівається мати в тому дуже. Молодшій доньці? Можливо. А можливо, що теж ні. Онукам? Їх шестеро у неї. Цим, вже точно не потрібна! Коли маленькі були, весь час у неї знаходилися. Вона їх і в садок водила, і з садка забирала, працювала, а весь вільний час з ними була. Щось, видно, упустила, чогось не навчила, раз не тягнуться до неї. Забули. Дорослі вже. Старшокласники та студенти.

Любить їх дуже щиро Галина, все про них думає, турбується. І про тих, що в Америці, і про тих, що в іншій області, і про тих, що на сусідній вулиці. І любов Галини до них не згасає, а, як їй здається, любить вона їх ще сильніше. І це незважаючи на те, що вони ніякого інтересу до неї не виявляють. Вона намагається отримати від них відповідь на свій єдине питання: чому вони не хочуть бувати у неї? Відповідь, звичайно, зводиться до одного:

– Ти у нас якась дуже сільська, бабусю!

Якось поїхала Галина до молодшої доньки в сусідню область. Гостювала там у них тиждень. І все начебто й добре, але, одного разу дзвонить внучка Галині і каже:

– Я зараз з подружками прийду, так ти з кухні не виходить, бабусю. Закрийся там.

Галина і закрилася. Сиділа там, поки подруги не пішли. Соромиться внучка Галини і вона це розуміла. Сільська, мовляв, вона. Пробувала з донькою поговорити. А та тільки рукою махнула, що, мовляв, ти вигадуєш щось. Вони, мовляв, зараз молоді всі такі. Та й від себе додала:

– Тобі ж, мама, ще й шістдесяти немає, а ти в стару бабу записалася. Все про свій город та про квіточки думаєш, а на себе увагу не звертаєш і про себе не дбаєш! Коли в перукарні останній раз була? А потім дивуєшся. Та зі мною жінки твого віку працюють, подивилася б ти на них! Бабами їх не назвати!

З важким каменем на душі додому поверталася тоді Галина. Не потрібна. Нікому не потрібна.

“А то, що про себе не думаю, так дочка моя права. А коли? Все про них . Все для них”, – думала жінка. І так їй гірко стало за отаке прожите життя.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – m.gorod.cn.

facebook