Зараз я сиджу в декреті, молодшій доньці рік і чотири місяці. У мене є чималий кредит. І зараз виникла одна проблема – чоловік не хоче допомагати сплачувати цей кредит, у мене вже прострочення великі, з банку обривають телефон. Єдиний вихід – мені повертатися на роботу. З мамою поговорила, на роботу зателефонувала, буду з декрету виходити, що ж робити. З дітьми мама погодилася посидіти, спасибі їй.
Не знаю, як у неї вийде, бо це непросто – молодша донька ще дуже маленька, постійно на руках, а старша в другому класі, теж не особливо самостійна, потрібно її забирати, сидіти з уроками. Але по-іншому не виходить. Найприкріше, що у чоловіка ці гроші є! Він міг би спокійно заплатити мій кредит, і все було б супер – я сама спокійно сиділа б з дітьми. Але він і слухати нічого не хоче. Зарядив одне: це – твоя проблема, я був проти, ти не послухалася, виплутуйся тепер сама, якщо така самостійна.
У шлюбі ми вже дев’ятий рік, на шиї чоловіка я ніколи не сиділа, виключаючи, зрозуміло, періоди декретних відпусток, але гроші в нашій родині – окрема тема. Чоловік мій, Михайло, на жаль, скупуватий.
Спочатку це було не дуже помітно. У перші роки шлюбу він майже всю зарплату віддавав мені. Працював в комерційній структурі і гроші приносив в конверті, просто клав в шкатулку, я брала звідти на господарство в міру потреби. Але потім він змінив роботу. Зарплату став отримувати на картку, і на господарство став знімати мені невеликі суми, пояснюючи, що треба економити, а я марнотратка.
Тоді я якраз сиділа в декреті з першою донькою. Непорозуміння з чоловіком через гроші набирали обертів. Грошей перестало вистачати зовсім, я тоді так само поговорила з мамою і вийшла на роботу.
У мене з’явилася зарплата, і Михайло перестав мені гроші давати зовсім. Ну, тобто він платив комуналку – квартира у нас належить його мамі. Купував продукти, заправляв машину, дитині брав те, що треба за списком. Але мені не давав ні копійки – у тебе, говорить, свої гроші є.
Наша сім’я стала жити по роздільному бюджету. Згодом все владналося, ми з’їздили з дитиною на море, зробили в квартирі ремонт, купили деякі меблі. Обоє працювали, Михайло отримував, звичайно, набагато більше, ніж я, але всі великі покупки і поїздки оплачували навпіл. Дочка виросла, ходила в садок, допомога мами вже практично була непотрібна.
Справжні проблеми почалися, коли я пішла в декрет вдруге. Ми з подругою вирішили відкрити бізнес. Справа здавалася надійною, думали так і сяк, все розпланували. Чоловік, як почув, підняв мене на сміх. Ніякої підтримки я, природно, не знайшла. Не тільки грошової, а й моральної. Сказала, що буду брати кредит, він відповів, що участі у цьому не бере. От і поговорили…
Чоловіка я не послухала, кредит на розвиток бізнесу взяла. Справу ми запустили. Спершу все було ні добре ні погано, ми тішили себе ілюзією, що це тільки початок. Але потім все стало ще гірше. В результаті бізнес з гріхом навпіл закрили, залишилися з боргами. Подрузі розплатитися допоміг чоловік, а Михайло сказав мені, щоб я виплутувалася сама, мовляв, це тобі урок, якщо тобі зараз допомогти і дати гроші, ти нічого не зрозумієш.
Найприкріше, що гроші у Михайла є. Він просто принципово не хоче зараз допомагати мені, тому що «він же говорив».
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
