— Нещодавно до мене завітав син, Андрій, і був він украй засмучений через свою колишню дружину. Він хоче домовитися з нею про те, щоб самому купувати всі необхідні речі для сина, а не просто передавати гроші їй. Можливо, хоча б так кошти дійдуть до дитини за призначенням, нехай не всі, але хоча б якась значна частина, — розповіла моя подруга Катерина.

Син Катерини, Андрій, розлучився зі своєю дружиною Оксаною приблизно рік тому.

Оскільки вони жили у квартирі, яка належала Андрію, Оксані після розірвання шлюбу довелося з’їхати і повернутися до своєї матері — удвох із синочком Кирилом, якому на момент розлучення було п’ять років.

— Андрій дуже просив залишити дитину з ним, але Оксана і слухати не схотіла, — зітхає Катерина. — Не віддала. Виходить, зараз вони мешкають вчотирьох: вона із сином, її мати та стара бабуся з ними. Живуть, по суті, один у одного на головах.

Оксана до розлучення не працювала, тому після розриву їй було вкрай нелегко, навіть попри те, що рідні потіснилися і прийняли її із сином до себе.

Зараз жінка більш-менш стала на ноги: знайшла роботу, щоправда, з дуже скромною зарплатою, зате недалеко від будинку і з можливістю брати лікарняні за потреби.

Залишати на свою матір, яка доглядає за старенькою бабусею, ще й свого сина самій Оксані не дозволяє совість.

Тому і роботу вона шукала таку, щоб максимально встигати займатися вихованням сина самостійно.

Звісно, трапляються всякі ситуації, іноді доводиться шукати допомоги.

Іноді навіть підключати колишнього чоловіка та свекруху.

— У п’ятницю Андрій сам забирав Кирила з садочка; у Оксани були якісь невідкладні справи, вона попросила. Привів його до мене додому. На вулиці сильний дощ, вітер, люди йдуть у теплих куртках і чоботях, а наш хлопчик був у якійсь короткій кофтині, рукави вже по лікоть йому! Усе мале. Жодних нормальних кросівок теплих чи чобітків, нічого, якісь старі черевики. Хтось, мабуть, віддав. Майка випрана до дірок, загалом, усе виглядає дуже сумно. Син одразу телефонує колишній:

«Оксано, що це таке? Я тобі аліменти пристойні плачу! Невже на ці гроші не можна дитині купити одяг — куртку теплу, нормальне взуття, нову футболку? Як це пояснити?»

— Ну, твій син платить дійсно непогані аліменти, — погодилася я. — Одягнути дитину можна цілком. Дивно, що мати цього не робить. Може, вона щось збирає?

— Точно, збирає наша Оксана на власну квартиру! Сама так і сказала синові у відповідь на його претензії. Виходить, вона аліменти відкладає. Ну, або навпаки — на аліменти живе удвох із сином, а свою мізерну зарплату відносить на накопичувальний рахунок. Син мій їй тоді сказав, що він ці гроші перераховує їхній дитині. А вона їх у нього, виходить, забирає.

Після цієї розмови Андрій заявив Оксані, що краще буде сам купувати синові все необхідне, щоб дитина була забезпечена, але Оксана категорично проти.

Вона наполягає, що все має бути, як і раніше.

Вона каже, що зараз дуже економить навіть на собі, бо їм із сином просто ніде жити.

Як тільки вона придбає власне житло, тоді вони з сином заживуть набагато краще, і зможуть дозволити собі більше.

Але колишній чоловік і свекруха не розуміють Оксану.

Вони вважають, що потрібно негайно втручатися, тому що маленька дитина не може так жити заради примарних майбутніх благ.

Андрій, повернувшись додому після розмови з матір’ю, відчув гнів і безсилля.

Він справді платив значні аліменти, які перевищували середній розмір, досить немала сума, навіть у наш час.

Він хотів, щоб його син, Кирило, мав усе найкраще, щоб його матеріальний стан не залежав від розлучення батьків.

Андрій почав шукати спосіб, як не давати гроші дружині, щоб вони лише дитині дісталися, щоб він синові все купував сам.

Він дізнався, що існує можливість подати позов про перерахування частини аліментів на спеціальний депозитний рахунок на ім’я дитини, або ж домовитися про зміну форми утримання, коли частина коштів іде на прямі витрати, а інша — залишається у матері.

Тим часом, Оксана жила у постійному хвилюванні.

Квартира її матері була переповнена: вона, Кирило, мати Оксани, яка працювала медсестрою на пів ставки, і прабабуся, яка потребувала цілодобового догляду.

У Кирила не було навіть свого куточка. Він спав на розкладному дивані у вітальні.

Оксана не була скупою чи байдужою матір’ю.

Її економія була вимушеною і мала чітку, болісну мету: свій влсний куточок і надія на завтрашній день.

Вона пережила розлучення і виселення, і тепер її головний страх був — знову залишитися на вулиці, або в залежності від когось.

Її квартира була її мрією, її «фортецею» і гарантією гідного майбутнього для Кирила.

Вона справді жила на мінімум. Її робота давала лише трохи грошей, більшу частину її зарплати та більшість аліментів вона відправляла на рахунок.

Вона носила старий одяг і відмовляла собі у всьому.

Коли Андрій зателефонував їй, звинувачуючи у неналежному ставленні до сина, це викликало в неї справжній вибух обурення.

— Ти звинувачуєш мене у тому, що мій син одягнений у стару кофтину? — кричала вона тоді. — Ти живеш у просторій квартирі, а я змушена жити втрьох із бабусею, якій потрібен догляд! Ці гроші не твої, це гроші дитини! І я, як його мати, вирішую, як ними краще розпоряджатися. Або я куплю йому зараз нову куртку, яка за сезон стане малою, або я куплю йому через декілька років власну кімнату! Що важливіше?

Через тиждень після розмови з матір’ю, Андрій запросив Оксану на нейтральну територію, щоб обговорити ситуацію.

— Оксано, я не хочу, щоб наш син обмежувався в чомусь заради твоєї фінансової стратегії, — почав Андрій. — Моя пропозиція така: давай я офіційно продовжу платити тобі аліменти, але на додаткові потреби — одяг, взуття, іграшки, гуртки — я буду купувати сам. Ти даєш мені список потреб, а я замовляю їх. Ти залишаєшся з контролем над основними виплатами, а я впевнений, що Кирило має все необхідне.

Оксана була категорично проти.

— Ні. Ти просто хочеш урізати мій бюджет і показати мені, що ти контролюєш ситуацію. Я мати, і я не хочу бути прохачкою, яка звітує тобі за кожен светр. Якщо ти хочеш купити Кирилові подарунок — купуй. Але аліменти я отримую і розпоряджаюся ними сама. Закон на моєму боці. І не ти будеш вирішувати, що зараз важливіше: його взуття чи його майбутнє житло.

Вона пояснила: мета придбання квартири — це не просто нерухомість, це комфорт дитини.

Це його особиста кімната, його особистий простір, який він зараз не має.

Андрій не міг це прийняти. Для нього відсутність теплого одягу була прямим доказом неналежного виконання материнських обов’язків.

Він почувався обдуреним, адже його тяжкі гроші, зароблені в поті чола, йшли на рахунок, а його син виглядав як сирота.

Він вирішив, що має якось діяти, але знав, що це може тривати довго і призвести до ще більшого погіршення стосунків.

Оксана намагалася довести, що вона сама здатна забезпечити свого сина, ігноруючи при цьому його поточні, базові потреби.

Андрій же намагався довести, що його право на забезпечення сина вище, ніж її право на фінансову стратегію колишньої дружини, яка хотіла квартиру.

Колишнє подружжя все ніяк не могли йти на компроміс одне одному.

Але хто правий в цій ситуації і що потрібно далі робити.

Фото ілюстративне.