fbpx
Життєві історії
У нас в селі склалася така ситуація – жінки поїхали на заробітки в Італію і присилали гроші чоловікам. Одні вдало розпоряджалися ними і будували будинки, а інші – пускали все по вітру. Якраз на свята з Італії приїхала моя сусідка. Я її запитала, чи є там для мене робота. Вона сказала, що зараз роботу знайти важко, але мені на користь може зіграти моя медична освіта, то ж обіцяла щось підшукати. А через місяць подзвонила і сказала, що для мене є гарна робота. Думати не було часу, я зібрала валізи і вирушила

З своїм чоловіком я познайомилася практично відразу після школи. Степан був старшим за мене на шість років, тому відразу хотів зі мною одружуватися. Але мої батьки були проти з кількох причин. Вони хотіли, щоб я отримала освіту, а також, їм не подобався Степан.

Тато наполіг на тому, щоб я їхала в місто вчитися. Я поступила в медичне училище. Батьки думали, що в місті я познайомлюся з новими людьми і забуду Степана. Але доля розпорядилася по іншому, Степан приїхав до мене в місто, винайняв квартиру і запропонував жити разом. У батьків не було іншого виходу, як дозволити мені виходити заміж.

Ми зіграли весілля. Поки я вчилася, ми жили на знімній квартирі, а потім ми повернулися в село, у нас в медпункті якраз звільнилося місце фельдшерки. Мої батьки категорично відмовилися приймати зятя у себе вдома, тому ми пішли жити до Степана. Він жив з мамою. Свекруха у мене жінка була хороша. Мала лагідний і спокійний характер, у нас з нею склалися стосунки, як з рідною мамою.

Дуже допомагала мені свекруха і тоді, коли я народила дитину. Вона сказала, що буде глядіти онучку, а мене відпустила швидше на роботу. Потрібно було заробляти гроші, так як Степан частенько прикладався до оковитої і приходив додому нетверезий. Ні до чого не хотів прагнути, а мені завжди хотілося більшого.

Коли я пробувала скаржитися своїй мамі, у неї була готова відповідь: «Не кажи, що ми тебе не попереджали».

Будинок у Степана був не дуже великий, така собі стара хата, яка потребувала величезних вкладень на ремонт і відбудову. Мені зовсім не хотілося жити на маленьку зарплату. Хотілося, щоб Степан знайшов гідну роботу і почав нарешті приносити додому гроші. Але його все завжди влаштовувало.

Коли донька трохи підросла, я зрозуміла, що так далі жити не можна. У нас в селі багато жінок виїхало на заробітки в Італію. Якось Степан прийшов додому нетверезий, я почала йому говорити, що так далі жити не можна, що дитині потрібні гроші. А він мені каже: «Хочеш грошей, збирай валізи і їдь в Італію. Ось, дивися, як інші жінки заробляють. А ти сидиш на місці і скиглиш».

Мене ці слова дуже зачепили. Так, Степан мав рацію. У нас в селі склалася саме така ситуація – жінки поїхали на заробітки і присилали гроші чоловікам. Одні вдало розпоряджалися ними і будували будинки, а інші – пускали все по вітру.

Якраз на свята з Італії приїхала моя сусідка. Я її запитала, чи є там для мене робота. Вона сказала, що зараз роботу знайти важко, але мені на користь може зіграти моя медична освіта, то ж обіцяла щось підшукати. А через місяць подзвонила і сказала, що для мене є гарна робота. Думати не було часу, я зібрала валізи і вирушила. Свекруха обіцяла, що пригляне за донькою, якій на той час виповнилося 14 років.

Я працювала, гроші відсилала додому, Степан ніби взявся за розум, почав будувати хату. Але через два роки мені подзвонила мама і сказала, що з мене сміється все село, бо Степан знайшов собі іншу і гонорово водиться з нею, нічого не скриваючи.

Це ж що виходить – я тут працюю, щоб він там завів собі іншу? Мені ніколи так погано не було, як тоді. Я приїхала додому, відразу ж подала на розлучення. Донька закінчила школу і я забрала її до себе.

Не знаю, чи хочу я повертатися додому. Поки працюю в Італії і заробляю гроші для нас з донечкою, а там подивимося. Права була моя мама, це заміжжя мені щастя не принесло.

Фото ілюстративне – uz.sputnik.news.

You cannot copy content of this page
facebook