fbpx
Життєві історії
У нас була хороша сім’я. Тато дбав про нас і про маму, завжди в день зарплати водив нас в магазин, купував, що забажаємо. А потім на роботі зустрів ту Олесю і пішов до неї, залишив нас. Правда пішов в чому стояв, все мамі залишив, потім і гроші давав нам і подарунки бабусею передавав. Але батько наш зараз “в шоколаді”, а мама й досі самотня і нещаслива

Найрідніші люди мають бути завжди поряд, особливо, коли в них мають потребу малі діти.

– Мама – моя найближча та найдорожча людина у світі! Всім, що у нас з сестрою є, що ми маємо, ми зобов’язані лише нашій рідній матусі! – дуже часто каже Наталя.

– А батько, він же теж рідна людина?

– Батько? Живий-здоровий, ще не старий він та й відчуває себе чудово, у нього все добре. Я так думаю сама. Ми з ним багато років не спілкуємося вже, склалося так. Бачити його мені зовсім не хочеться, і нічого знати про нього – теж, зовсім не бажаю. Він просто зрадив нас свого часу, мені непросто зрозуміти, як можна так вчинити.

– А що сталося, чому такі відносини у вас?

– А що з чоловіками трапляється ближче до сорока років? Сивина в бороду, так і тут сталося. У нашому дитинстві батько ще зустрів іншу жінку, на десять років молодшу за нашу маму, і пішов до неї. Мені тоді було 14 років, а сестрі моїй – 7. У нас була просто ідеальна сім’я до того, все так добре було. Тато з нами займався постійно, всьому вчив, приділяв нам багато уваги. Коли занедужали, бувало, біля нашого ліжка наш тато сидів цілодобово. Усе нам купував, старався для сім’ї. У день зарплати батько вів завжди нас з сестрою в магазин, і – вибирайте, мовляв, дівчата, що душа просить, все вам куплю, що забажаєте зараз. І купував. Мама часто докоряла йому потім за це, а він – ну вони ж дівчатка, принцеси мої, красуні. Ми з сестрою його просто обожнювали, він був доброю і хорошою людиною.

– Зрозуміло. А потім?

– А потім з’явилася ця Олеся. Познайомився з нею на роботі і закохався. Пішов до неї, залишив сім’ю. Правда, пішов батько від нас буквально в чому стояв, майно не ділив, все нам залишив. Спочатку ніхто не вірив навіть – ні в школі, ніде. Перепитували – мовляв, твої батьки розлучилися? “Не може бути, ти, напевно, жартуєш про це, не вигадуй! Нічого собі жарти”. Що відчувала наша мама – не передати. У себе вона не могла прийти пару років точно. Через це, я вважаю, і занедужала вона, на жаль, потім. Все-таки дуже мама нашого тата кохала, вона була за ним, як за кам’яною стіною. Так більше нікого у неї потім і не було, вона залишилася самотньою.

– А батько твій, він як?

– У батька все в шоколаді. Живе з цією Олесею й досі, у них дочка-школярка, здається. Скільки їй зараз? Напевно, років 13.

– А дітей від першого шлюбу свого, значить, залишив і забув?

– Ну, якщо чесно, всі роки він намагався з нами спілкуватися. Гроші привозив нам чималі. Мати навіть і на аліменти не подавала, по-моєму, він сам давав все. що було потрібно. Дзвонив постійно до нас. До школи приїжджав, ходив біля неї кругами часто годинами. Подарунки передавав через бабусю нашу, свою маму. Хоча я йому говорила, що мені нічого від нього не потрібно! Навіть і зараз намагається щось там налагодити, каже, що хоче нам допомогти, чим зможе. Почуття провини у нього, мабуть, залишилося по сьогоднішній день, совість відгукується. Ну так йому і треба! Я йому пробачати щось не збираюся. Тому що він – зрадник. Залишив дружину та двох маленьких дітей і пішов своє життя влаштовувати!

– Але ж виходить, що дітей-то принаймні не залишив ваш батько! Ти ж сама кажеш – і квартиру залишив, і гроші давав чималі постійно, і дзвонив, спілкуватися намагався всі роки.

– Ой, перестань, не треба мені було таке спілкування! Мені батько потрібен був, який мешкав разом зі мною в дитинстві. Щаслива мама, повна сім’я. Він все зруйнував заради своєї примхи. Ну і нехай буде щасливий тепер без нас – якщо зможе, він вибрав її і щастя з нею.

Чи мають право діти в подібних випадках ображатися на батька – не за себе, а за те, що він “зрадив їх маму”? Зруйнував сім’ю, можливо, мама занедужала, а він думав лише про себе, чомусь з дітьми не пішов? Або це все стосується виключно матері, його колишньої дружини, і ображатися чи ні може тільки одна вона, а Наталя поводиться нерозумно? Мені важко зрозуміти її. А чи правильно вона чинить? Батько горнеться до них, а вони зовсім не зважають на нього.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page