У моїх свекрів є великий будинок. Після весілля вони запросили нас жити з ними. Але у мого чоловіка зі своїм татом постійно якісь непорозуміння, тому свекор періодично виставляє нас на вулицю. Ось як мені бути – йти нікуди, але і залишатися там неможливо

З Іваном ми одружені всього рік і живемо з його батьками. І ось за цей короткий час нас вже чотири рази виставляли з дому. Не думайте, що ми самі напросилися жити до батьків чоловіка. Після весілля свекруха нас покликала жити у них вдома. Так як будинок великий, двоповерховий і місця вдосталь для всіх.

Ми ж з чоловіком тільки закінчили університет, тому наші фінанси не дозволяють нам купити власну квартиру. Ну, ось і живемо з батьками. У мене зі свекрухою, як не дивно, відносини гарні. А ось у Івана зі своїм татом постійно якісь непорозуміння. Я б сказала, що винен зазвичай свекор, він чіпляється до сина через будь-яку дрібницю. Свекруха мені по секрету сказала, що у них так постійно. За матеріалами.

А чоловік, упертий, змовчати не може. І виходить скандал космічного масштабу – ніхто нікому поступитися не хоче. Потім свекор каже чоловікові, що той невдячний ледащо і проганяє нас геть зі свого будинку. Цілком серйозно. Ми пакуємо всі наші речі, телефонуємо ріелторам в пошуках знімного житла. А потім свекруха заспокоює свого чоловіка, і вони просять нас залишитися.

Після першого такого випадку я дуже злякалася і була рада, коли чоловік помирився зі своїм батьком. Я була впевнена, що це одиничний випадок. Але ні. За рік подібний сценарій розігрувався чотири рази. Вчора все знову почалося через те, що чоловік взяв машину батька (свекор дозволив), але після поїздки не витер капот (там налипли мошки під час поїздки). Звичайна побутова ситуація. Забув. Але замість простого нагадування, тато чоловіка почав виховувати його, називати безвідповідальним, і неробою. Сказав, що той ні на що не здатний. Нормальна батьківська оцінка? А коли чоловік почав йому у відповідь огризатися, то за старим звичаєм йому порадили забиратися геть.

Цього разу я вже не стала вестися на цей концерт і просто поїхала до подруги. Ну, як і слід було очікувати, вже сьогодні Іван приїхав за мною і сказав, що вдома вже все втихомирилося. І нас вже ніхто не виганяє.

Якщо чесно, мене вже дістали ці постійні збори речей. Це ж не нормально. Просто якщо ми будемо віддавати гроші за оренду квартири, то ніколи не назбираємо на свою власну. Але і жити так неможливо. Ми всього рік одружені, а мені вже хочеться бігти подалі від його родичів.

Чесно, я намагалася серйозно поговорити зі свекром, просила його виважено ставитися до своїх слів і потерпіти трохи нашу присутність, поки ми не вирішимо питання з житлом. А він каже, що я занадто вразлива і порадив не втручатися в їх з сином стосунки. І ось як мені бути? Йти нікуди, залишатися неможливо. А чоловік теж не може промовчати.

Загалом, ми ніби і маємо де жити, але життя немає.

Фото ілюстративне – Stockvault.

You cannot copy content of this page