fbpx

У моєї невістки є дача, там велика ділянка, одинадцять соток. Я синові кажу – зроби мені дублікат ключів від вашої дачі, поїду туди, буду потихеньку там наводити порядок. А в п’ятницю або суботу ви під’їжджайте. А Тарас мені каже – мамо, ну про ключі треба у Лесі питати, це її дача. Але я це все серйозно не сприйняла – її, ну і що, я ж на власність не претендую. Я просто хочу допомогти навести порядок, самій Лесі зараз не до того. Але невістка заборонила віддавати мені ключі

– Моїй невістці пощастило, вона на початку цього року несподівано спадок від бабусі отримала, – розповідає 58-річна Олена Дмитрівна. – Думали вони, думали і вирішили купити дачу!

– Ну а що, дача добра справа. Їздитимуть, відпочивати, все там обладнають потихеньку для себе.

– Так проблема в тому, що невістка народила у нас два місяці тому, дитина у них маленька зовсім. Звичайно, якби вони купили нормальний будинок зі зручностями, недалеко від міста, це було б чудово. Але все, що вони змогли собі дозволити – ділянку зі стареньким будиночком, дуже запущений, завалений мотлохом, зарослий травою.

– Зрозуміло.

– Добиратися туди дуже довго – спочатку на електричці, потім автобусом ще хвилин тридцять, автобус ходить за розкладом три рази в день, запізнишся – взагалі не виберешся. Таксисти туди їздять дуже неохоче, дороги там, прямо скажемо, не дуже.

– Так у них своя машина начебто?

– Але за кермом тільки Тарас! Він на тижні їздити не зможе, а там стільки роботи, ти не уявляєш! Треба в будинку все розібрати, там зараз гора мотлоху, з немовлям туди взагалі не зайти. Потім вивезти це все треба, траву викосити, переорати, кущі пересадити, зробити в’їзд для машини. Та взагалі, стільки всього.

Олена Дмитрівна готова працювати хоч вже – тягати, копати, косити. Їй вже і насіння там якісь подруги дали. І квіти, і зелень. Чесно кажучи, вона дуже рада, що молоді купили дачу – це те, чого особисто їй довгі роки не вистачало.

Олена Дмитрівна давно живе одна, з чоловіком розлучилася, коли син був підлітком, завжди багато працювала. Проте на заслуги її в компанії не подивилися, відправили на пенсію, як тільки вік підійшов.

Енергії у Олени Дмитрівни море, а направити її нікуди. Іншу роботу знайти в її віці не виходить, від онука її м’яко відтіснили, заявивши, що допомога з немовлям невістці Лесі не потрібна. Була б у неї дача, так було б простіше – на дачі можна було б жити з травня по жовтень, в місто повертатися тільки в саму зиму. А на дачі завжди є справи.

– Я навіть думала купити собі ділянку перед пенсією, але потім вирішила, що одній мені це не під силу! – міркує Олена Дмитрівна. – Чоловік потрібен в допомогу. Син, звичайно, на моїй ділянці навряд чи став би мені допомагати, невістка – тим більше. А ось на своїй – будь ласка.. Я Тарасу кажу – зроби мені дублікат ключів від вашої дачі, будь ласка!

Поїду туди, буду потихеньку там колупатися, наводити порядок. А в п’ятницю або суботу ви під’їжджайте! Леся буде з коляскою, якщо захоче приїхати, а ми з тобою працювати будемо. Тарас мені ще сказав – мамо, ну про ключі треба у Лесі питати, це її дача. Але я це все серйозно не сприйняла – її, ну і що, я ж на власність не претендую! Я просто хочу допомогти навести порядок, самій Лесі зараз не до того.

Однак невістка ключі давати відмовилася.

– «Це моя дача, і крапка!» – ну ось що ти з нею будеш робити! – розповідає Олена Дмитрівна. – Ключ від будиночка не дає ні за що. Я кажу, я просто хотіла допомогти прибрати. А вона – а ми не поспішаємо в цьому році щось там робити! Будемо приїжджати на шашлики і потихеньку прибирати самі, а не вийде, так залишимо на наступний рік. Така наївна, як ніби в наступному році, з однорічною дитиною на руках, у неї буде можливість займатися прибиранням. Та й через два роки теж. А там і декрет скінчиться.

Без сторонньої допомоги Леся з маленькою дитиною на «своїй» дачі не обійдеться, міркує свекруха. Наймати людей з боку грошей у них особливо немає, Тарас ж обмежений у часі, весь тиждень працює. Напевно, працювати на дачі кожні вихідні він теж не захоче.

Ну чому б не прийняти допомогу свекрухи? Олена Дмитрівна б все розібрала, вичистила, а далі нехай сама господиня розпоряджається, садить все що хоче, будує, облагороджує. Ну так, посадила б там квіточки красиві, грядку зелені – а що, невже шкода, там велика ділянка, одинадцять соток.

– Ні собі, ні іншим! – каже Олена Дмитрівна.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page