В нашому селі люди живуть доволі заможно, як мінімум, у багатьох є добротний будинок і гарно облаштоване подвір’я. А ми про таке можемо хіба що мріяти, бо досі живемо у нашому старому будинку без ремонту.
Коли я лише натякнула, що теж могла б кудись поїхати, чоловік відразу мені заявив, що він проти. Але і інших ідей, як покращити наше матеріальне становище, він не висловлює.
Відразу після весілля я поїхала жити до чоловіка в село. Тоді мені було 20 років, і я була впевнена, що зможу подолати всі труднощі. В селі жити я не дуже хотіла, але спочатку у нас інших варіантів не було. До того ж, я постійно переконувала себе в тому, що це тимчасово, адже з часом ми планували купити собі квартиру.
У шлюбі з чоловіком ми вже 18 років і поки ніяких змін не передбачається, ми і далі продовжуємо жити в нашому будинку. У нас народилося двоє дітей, чоловік працює, я теж.
На даний момент я працюю вчителем в школі. Чоловік заробляє непогано, я трохи менше, живемо як всі – не багато ну і не бідно. До того ж, діти вже старшокласники.
Я сама народилася і виросла в місті. Може через це у мене повно амбіцій і є цілі в житті. Чоловік навпаки любить тишу і не хоче нічого змінювати у своєму житті.
Я не кажу, щоб він зірки з неба діставав. Але у людини повинно ж бути бажання жити добре і краще. Він навіть ремонт у будинку ледве-ледве робить, можна сказати тільки через те, що я постійно наполягала на цьому.
Коли бачу сусідів, у яких вдома і дворики відремонтовані, пофарбовані і все так акуратно зроблено, аж на душі боляче. У мого сусіда дуже гарний будинок, вони з дружиною все життя по заробітках мотаються.
Ну чому мій чоловік не такий? Чому він не прагне вперед, щоб жити краще? Не думаю, що це лінь, просто у нього такий характер – йому завжди усього вистачає. Чоловік каже мені, що я повинна бути вдячна тому, що маю. Робота є. Дах над головою є. А що ще треба?
Не знаю, як йому, а мені треба. Я хотіла б жити у гарно облаштованому будинку. Ну хоча б огорожу можна було пофарбувати? Коли я зрозуміла, що не допрошуся чоловіка це зробити, то взяла фарбу і сама помалювала, витратила на це весь день.
От тому я і хочу на кілька років поїхати на заробітки в Італію, моя сусідка так зробила, то за вісім років збудувала новий будинок. От і я так хочу – кілька років попрацювати, але доробитися до чогось. Я не хочу весь свій вік прожити в старій хаті, яка нам у спадок дісталася від дідуся.
Чоловік про мої заробітки навіть чути нічого не хоче – каже, їжа є, будинок є, а головне діти здорові. На думку чоловіка, я повинна бути задоволена своїм життям, так як є люди, які живуть гірше за нас.
Хто з нас правий? Треба прагнути більшого чи дякувати за те, що є. Але ж і про майбутнє дітей треба подумати, а що ми можемо їм дати зараз?
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
