Мені 68 років, я нещодавно повернулася з Італії, і вирішила, що все своє майно я віддам невістці і внукам. Хоча у мене є і власні діти – син і донька.
Треба сказати, що це рішення далося мені не легко, я довго думала, чи правильно я все зробила, адже я практично все віддала не рідним дітям, а чужій мені людині.
Я вже не молода, і мені насамперед треба думати, біля кого я залишуся на старість. Мені так виглядає, що на рідних дітей надії мало, бо син мене дуже розчарував, а донька поїхала за кордон і повертатися не збирається.
Останніх 20 років мене не було вдома, я працювала в Італії. На заробітки я поїхала заради дітей, бо хотіла їм допомогти з житлом.
Тоді ми жили в селі і все, що у нас було – це стара хата в селі.
Дочка заміж вийшла, в нашій старій хаті в селі вона не хотіла жити, тому пішла з чоловіком на знімне житло.
Я тоді багато працювала, жодного євро на себе не тратила, все складала на купку, аби лише швидше доньці квартиру купити.
І за 6 років я з завданням справилася – подарувала доньці і зятю двокімнатну квартиру.
Далі хотіла так само і синові допомогти, він невістку, Віру, до нас додому привів, двоє діток народилося.
То ж ще через кілька років я і їм двокімнатну квартиру купила.
Але син мене дуже розчарував, бо в нове житло він переселився сам, а з Вірою розлучився.
Якби я знала, що у нього такі наміри, то відразу б записала житло на невістку і онуків, але ж син жодним словом не обмовився про свої плани. А вже після того, як я зробила на нього дарчу, він розлучився і пішов з сім’ї.
Невістку з онуками я залишила у себе в будинку, бо їй просто нікуди було йти. Вона у мене дуже хороша – і господарку тримала, і город садила.
Це ж протягом 20-ти років вона тримала господарку в порядку. Мені сусіди в Італію дзвонили, хвалили невістку, яка вона вправна господиня.
За Любу я раділа, а от поведінка сина мене дуже засмучувала. Він почав з одною жінкою жити, щось у них не вийшло, потім другу привів.
Я вже збилася з рахунку, скільки їх там було. Зараз син до чарки пристрастився, кажуть, що у нього такі борги за квартиру, що її можуть у нього забрати.
Повернулася я з Італії з великою сумою грошей, і стала думати, що робити далі.
Зрозуміло, що на сина у мене надії нема ніякої, я навіть і бачитися з ним не маю бажання.
А дочка з зятем ще 4 роки тому продали в Україні все своє майно і переїхали на постійне місце в Канаду.
Їм не легко в чужій країні, і мої гроші їм би точно знадобилися, але я вирішила, що все віддам невістці.
Ми з Вірою будем за ці кошти будувати для нас будинок.
Так виглядає, що старість я зустріну біля невістки і внуків, бо рідним дітям до мене байдуже.
Сусіди кажуть, рятуй сина, бо він тобі ж рідна дитина. Але я не впевнена, що я йому потрібна. Я в свій час для нього зробила все, а він нічого не оцінив.
Ми вже почали будувати хату разом з невісткою. Думаю, що роблю все правильно.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.