Знаю, що дітей треба ділити порівну, але старший син просто нічого не заслужив. Тому я впевнена, що моє рішення є правильним.
У мене є двоє дітей, два сина, але для себе я прийняла рішення, що відпишу все молодшому.
Мені 64 роки, начебто, я ще не стара і про заповіт думати рано. Але останній рік я хворіла, кілька місяців лежала в стаціонарі і лише нещодавно прийшла додому.
Я давно вдова, чоловіка мого не стало ще 12 років тому. Відтоді я одна живу у будинку. Дім у нас добротний, чоловік в свій час трохи на заробітки їздив, і все своїми руками тут зробив.
Сини відколи одружилися, живуть окремо. Вони обидва крутяться, заробляють, будуються. Я допомогти особливо їм не маю чим, бо крім пенсії ніяких грошових надходжень у мене нема.
Навпаки, це мені тепер потрібна допомога дітей. І отут себе мої сини і проявили! Старший син робить вигляд, що нічого особливого не відбувається, мовляв, їм самим треба гроші, а те, що я лежу в лікарні – не біда, у мене ж пенсія є!
Ну добре, грошима він не може мені допомогти, але прийти до мене в лікарню, провідати маму, він міг? Чи невістка, його дружина, могла приготувати тепленького бульйончику і принести мені?
Та старший син з дружиною робили вигляд, що вони дуже зайняті і що у них немає часу. Лише один раз, для годиться, мені подзвонили, запитали як я.
Натомість молодший син привіз мене в лікарню, потім забирав додому машиною. Лікарям він все оплачував, а коли я хотіла дати якісь гроші, він казав, щоб я тримала їх у себе, ще пригодяться.
Невістка моя, його дружина, два рази на день до мене приходила з свіженькою їжею. То не кожна рідна дочка так би робила!
От я подивилася на це все, проаналізувала, і вирішила, що свій будинок я відпишу лише молодшому сину, він це заслужив.
Перед самим Новим роком до мене прибіг старший син. Він дізнався про мій намір, і став мене картати, що це нечесно.
Каже, що у нього двоє дітей росте, а у молодшого брата дітей немає. Мовляв, він мені внуків подарував, а я про них зовсім не думаю, хочу все майно віддати його бездітному братові!
Може воно і виходить негарно, але для себе я вже все вирішила. Молодший син заслужив більше! Мені не страшно буде з ним старість зустрічати, я впевнена, що ні він, ні його дружина мене в біді не кинуть.
А те, що Господь не дав їм діточок, то ж хіба їхня вина?
Ну так, не мають вони спадкоємців, ну і що? Вони ж самі ще молоді, їм ще і 40 нема. Нехай поживуть трохи для себе.
А колись, як діти старшого сина заслужать, він перепише все племінникам.
Ну хіба я не права? Мені здається, що вирішила я все правильно!
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
