Я заміжня, але не щаслива у шлюбі. Мені 32 роки, чоловікові 39 років. Між нами немає особливої любові, але я змирилася б і жила б так далі, якби не зустріла свою давню любов і не зрозуміла, що старі почуття нікуди не зникли.
З своїм чоловіком я познайомилася на вечірці у друзів. Ми трохи зустрічалися, а потім Павло зробив мені пропозицію виходити заміж і жити разом я погодилася. У мене почалося нове життя. У нас було гарне весілля.
Через рік народилася дочка, щастю не було меж у нього, він носив мене на руках. А ще через 7 років ми купили окрему квартиру (до цього жили з його батьками, дуже хороші люди), обставили її, поступово зробили ремонт. У нас народилася ще одна дочка. Начебто все добре, але чогось немає у нас. Тієї любові, іскри, яка мала б бути у подружжя.
Я все ще сподівалася, що вона з’явиться, але цього не сталося. Ми перестали бути цікавими один одному. Ми разом нікуди не ходимо, якщо я кудись йду, то тільки з дітьми, він завжди вдома залишається. Йому не цікаво чим займаються діти, що їм цікаво. Та й на мене особливої уваги не звертає, лише дітки помічають, що у мами нова сукня або зачіска.
Чоловік відкуповується грошима. Павло вважає, що якщо він нас забезпечує, значить він виконує все, що треба робити главі сімейства.
Після другого декрету я повернулася на роботу, працюю на одній фірмі, яка займається продажем кондитерських виробів. Місяць тому перед Новим роком ми укладали великий контракт. Я не сподівалася, що під час підписання контракту я зустріну своє давнє кохання. Сергій теж мене впізнав, але при офіційній зустрічі не сказав нічого.
Зате знайшов мій номер телефону і зателефонував мені після роботи, запросив на каву. Ми зустрілися, Сергій сказав, що досі неодружений, тому що не може мене забути. Просив хоча б подумати. А я відразу, з першої ж хвилини зрозуміла, що досі його не забула.
Після того, як контракт був підписаний, він став приїжджати, дарувати квіти, цукерки, запрошувати в кафе на обід або на каву. Довозити до будинку. Мені з ним цікаво, весело, він дає ту казку і веселощі, того чого не вистачає мені з чоловіком. Одна половина мене розуміє, що щось все не серйозно, що у мене є чоловік і діти, які дуже люблять свого тата. Але як бути, якщо я люблю іншого.
Може, хтось напише, як бути, чи варто далі жити так чи все-таки краще буде розійтися і почати жити заново поки ще є час.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
