Скоро буде перше вересня, я збираю свою донечку в школу і на мене нахлинули сумні та далекі спогади.
Мої батьки часто переїжджали з міста в місто, і так склалося, що я частенько була новенькою в класі.
Особливо згадується, як я перейшла в сьомий клас у нову школу і виявилася не до вподоби місцевій красуні, Олені, дівчинці, яка вважалася в класі лідером і уявляв себе першою красунею.
Олена постійно говорила, щоб зі мною ніхто з дітей не дружив, постійно сміялася з мого одягу та зачіски. Вона робила це при всіх, щоб звернути більше уваги на себе.
На уроці фізкультури, вона оглядаючи мене, посміхалася: “Що ззаду, що спереду, одне і теж”.
Всі роки я старалася триматися осторонь цієї дівчини, та й однокласники зі мною спілкувалися мало.
Потім вона стала зустрічатися з хлопцем, а я їй суперницею не була, тому вона перестала на мене звертати увагу.
Закінчивши школу я поїхала навчатися в столицю, а Олена залишилася там. Її про долю я чула тільки зі слів своєї шкільної подруги.
Олена швидко вийшла заміж. Чоловік швидко покинув її, і вона залишилася з малою дитиною на руках. Залишивши дитя у мами в селі, вона поїхала на заробітки, але й там нічого не склалося. Пропрацювавши рік, Олена не отримала ні копійки.
Повернулася в село ні з чим. Тепер сидить з дитям вдома і живуть всі на мамину пенсію.
Я не радію, що життя в неї не склалося. Мені її шкода, але це ще доводить, що не дивлячись на те, ким ми себе вважаємо не можна ставитися з неповагою до іншої людини, адже не знаємо, як завтра може повернутися життя.
А я дуже вдало вийшла заміж, живемо у квартирі чоловіка. Маю двоє діток: хлопчик та дівчинка.
Так, я зовсім не красуня, і я це знаю, але найкраща жінка на світі для свого чоловіка і мені цього досить. Я щаслива людина.
Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!
Фото ілюстративне – pixabay.