Останні пів року я жила в Аргентині, ми туди виїхали усією родиною як тільки почалася війна. Але вчора я повернулася додому, і точно знаю, що нікуди більше не поїду.
В Україні ми жили непогано, ми з чоловіком в свій час збудували будинок, а двом нашим дочкам ми по квартирі купили.
Чоловік мій багато років працює закордоном далекобійником. Потім і зятів на цю роботу підтягнув, бо можна непогано заробити. Вони теж хотіли будинки будувати для себе.
Дочки мої мають вищі освіти, добре знають англійську, це і виручило їх при переїзді в чужу країну. У мене в Аргентині вже 25 років рідна сестра живе. Вона як почула про ситуацію в Україні, відразу почала наполягати на тому, щоб ми всі їхали до неї.
Чоловік і зяті ще в кінці січня поїхали в Чехію на роботу. Я не хотіла нікуди з дому їхати, але мої дочки наполягли. В Аргентині я ніколи не була, навіть не уявляла де вона. Ми добиралися туди 25 годин літаком з трьома пересадками.
А потім туди прилетів і чоловік з зятями. Сестра нас всіх поселила у себе, у них свій великий будинок. Приймали нас добре. Дочки як я уже сказала, знають англійську, тому роботу зразу знайшли. Зяті теж знайшли щось подібне до того, що вони робили в Чехії.
І лише я не могла себе знайти в чужій країні. Мені 58 років, начебто ще не стара, але десь прилаштуватися я так і не змогла, а сидіти на шиї у сестри я теж не хочу.
Дочки з чоловіками вже з’їхали, вони почали заробляти і зняли собі окреме житло. Бачу, що їм наче й стало подобатися їхнє нове життя.
А я в сестри продовжувала бути. Та усією душею хотіла додому. Не було і одного такого дня, щоб я не хотіла повернутися. Дійшло до того, що я аж їсти перестала, лише постійно плакала.
Сестра подивилася на це все і купила мені квиток в Україну. Каже, щоб я побула на Різдво вдома, а далі побачим, повернутися я можу в будь-який момент, бо нам всім візу відкрили на три роки.
Нарешті я вдома. Так, тут зараз холодно і темно. Але тут є щось більше, те, що гріє душу.
Це мій рідний дім! І я для себе вже вирішила, що більше нікуди з нього не поїду.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- Станіслав нічого від мене не приховував, я знала і про дружину, і про дітей, і про те, що він досі одружений, але вважала це формальністю, принаймі, він сам так казав. Ми зустрічалися три роки, а потім я купила квартиру, і ми почали жити разом. У шлюбі у нас народилася донька, і я не знаю, що чоловік збирається дати нашій дитині, якщо він вже все віддав своїм старшим дітям
- Побувши майже рік за кордоном, сестра повернулася додому на свята. Спочатку говорила, що вже нікуди їхати не збирається, навіть роботу шукала, а потім раптом передумала. Вже перед самим від’їздом прийшла Люба до мене на серйозну розмову, але мій чоловік сказав, щоб я навіть не думала погоджуватися
- Минуло три роки і до мене приїхала колишня свекруха разом із свекром, стали просити мене, щоб я повернулася до чоловіка, бо інакше все може закінчитися дуже недобре. Свекор сказав, що купить нам квартиру, щоб ми жили окремо, і тоді мені не доведеться так багато працювати. Та я не впевнена, чи варто мені зараз погоджуватися на це
- Ще в грудні я пішла до нотаріуса і зробила заповіт, і двом своїм синам про це повідомила – нехай знають, що є документ. Тільки я їм ще не сказала, що спадщину я оформила лише на одного, а другий залишиться без нічого. На це в мене було ряд причин
- Син прийшов до нас і попросив 4 тисячі гривень, а я сказав, що не дам ні копійки. Ситуація мені не подобається, і треба щось змінювати, інакше син ніколи не подорослішає, а дружина вважає, що я вчинив неправильно