Так склалося, що я з своєю колишньою свекрухою живу по-сусідству. І все життя я з нею не говорила, намагалися звести між нами високі паркани, щоб її ніколи не бачити.
Але останнім часом все змінилося – я стала доглядати її, і навіть сама не знаю, чому я це роблю.
30 років тому, я, 19-річна, вийшла заміж за свого сусіда Володимира. Він був старшим за мене на 6 років, зустрічалися ми недовго, Володимир зробив мені пропозицію, я погодилася, і ми стали жити у мене вдома.
Дуже швидко і я, і моя мама зрозуміла, що не за того чоловіка я заміж вийшла. Сімейне життя у нас не клеїлося. Володимир зовсім не старався стати для мене добрим чоловіком.
А потім він взагалі сказав, що їде в Канаду на кілька років, а згодом і мене забере.
Це був початок кінця нашого сімейного життя. Ми розлучилися, і я в 21 рік залишилася в статусі розлученої жінки. В селі таке не люблять, мене не обговорював хіба що лінивий.
Я важко все це переживала, але Бог добрий, все минуло. Через 6 років я зустріла хорошого чоловіка, і він зробив мені пропозицію.
З чоловіком разом ми вже багато років, у нас двоє чудових дітей, ми щасливі. Зараз я навіть вдячна Володимиру, що він сам зник з мого життя.
Як кажуть – не було би щастя, якби нещастя не допомогло.
Минули роки. Володимир жодного разу не приїхав в наше село. Його мама весь цей час жила сама. І поки мала сили, сама справлялася, а тепер постаріла, і їй дуже важко справлятися з домашньою роботою.
Спочатку я собі думала, що мені має бути байдуже, адже хто мені ця людина? Жінка, яка народила чоловіка, який так мене образив! Вона теж винна, що моє життя поламалося!
Але одного разу я побачила, як свекруха вийшла з хати, хотіла набрати води, і не змогла. Їй не вистачило сили донести маленьке відерко до порогу.
Мені її так шкода стало, що я аж заплакала. Я не уявляла, як важко їй навіть їсти собі зготувати.
І тоді я першою пішла до колишньої свекрухи. Запитала, чи не треба їй моєї допомоги.
Вони здивувалася вельми, але від допомоги не стала відмовлятися.
Я її відразу заспокоїла, що мені від неї нічого не треба. Просто хочеться чисто по-людськи їй допомогти.
І я стала допомагати – і їсти варю, і продукти купую, і прибираю.
Якось я запитала чоловіка, чи не дратує це його, що я колишню свекруху доглядаю.
І він мені відповів:
– Навпаки, тепер я ще більше розумію, що вибрав собі для життя найкращу жінку.
Чоловік мені іноді допомагає, якщо треба щось робити серйозніше.
І таке в житті буває. Але я вважаю, що роблю все правильно, адже добро робити – то наш людський обов’язок.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.
