– У сусідки моєї, Валентини Петрівни, виявляється, дочка є, – розповідає сорокарічна Людмила. – Я була впевнена, що вона самотня. За чотири роки в цьому будинку я ні разу не бачила нікого у неї.
У самої Людмили дуже гарні стосунки з мамою, і таких дочок, які не піклуються про батьків, вона не розуміє. Мама Людмили живе окремо, проте вони одна сім’я, так вважають і зять, і вже дорослі онуки. Мама всіх дуже любить. Онукам мама останнє віддасть, та й дітям теж.
Поки діти були маленькі, мама виручала і підстраховувала з дітьми, сиділа з ними на лікарняних, забирала до себе на вихідні, щоб батьки відпочили, зустрічала після школи, годувала обідом, робила з ними уроки, водила на секції. Одним словом, підтримку від матері вони отримують колосальну.
Коли мама три роки тому занедужала, Людмила з сестрою днювали і ночували в лікарні, не рахуючись ні з якими витратами.
На одному майданчику з Людмилою живе бабуся, якій добре за сімдесят – та сама Валентина Петрівна. До останнього часу Людмила була впевнена, що бабуся самотня – за чотири роки, що вони живуть в цій квартирі, до неї ніхто ніколи не приходив. Людмила перейнялася і стала іноді по-сусідськи заходити до бабусі: то зі святом привітає, то смачненького принесе, то з магазину запропонує що-небудь по шляху захопити.
А одного разу Людмила викликала сусідці швидку. І тут з’ясувалося, що бабуся зовсім не самотня. У неї, виявляється, є доросла дочка і внуки.
Дочка приїхала, байдуже зібрала материні речі, відвезла те, що треба за списком. Людмила щиро хотіла допомогти, поділитися інформацією – адже зовсім недавно вони з сестрою витягли свою маму з тієї ж ситуації.
А сусідка слухати не стала. Мовляв, мені це нецікаво, моя мати лежить в лікарні, там їй допоможуть. Так, звичайно, допоможуть. Але Людмила знає, як ніхто: мамі догляд потрібен, турбота, любов, домашні бульйони…
– Ти уявляєш, як не пощастило Валентині Петрівні з донькою? – поділилася Людмила з подругою. – Чотири роки не з’являлася.
– А ти не суди! – несподівано сказала подруга. – Звідки тобі знати, що там було між ними? У мене така ж ситуація, я вважаю, що маю право не допомагати матері, бо вона в свій час мною теж не особливо цікавилася.
Якщо батьки жили по принципу «ніхто нікому нічого не винен», то, виходить, і діти нічого не винні в такому випадку.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
