fbpx
Життєві історії
У чоловіка Людмили була перша дружина. З тією дружиною вони вилізли з неймовірних злиднів, разом ставали на ноги. Бували дні, коли ділили на двох пакетик мівіни, більше їжі не було. Проте обоє старалися йти вгору, підтримуючи і допомагаючи один одному. А потім розлучилися, не склалося, хоча обоє були вже багаті. Ото Людмила зраділа, що Андрій у неї справжній багатій, відразу вийшла за нього заміж. Але життя виявилося не таким вже й солодким для другої дружини

Людмила в шлюбі без малого вісім років, заміж виходила по любові. Втім, не без розрахунку.

На момент весілля її майбутній чоловік впевнено та добре йшов вгору по кар’єрних сходах. Такого перспективного нареченого треба було ще пошукати, а пощастило саме Люді.

– А ще кажуть, що для того, мовляв, щоб стати дружиною генерала, треба виходити заміж за лейтенанта! – сміялась при згадці цього прислів’я жінка. – Та не правда це! Це раніше так було, в радянські часи. Зараз цілком можливо відразу – в генеральші, а по гарнізонах з лейтенантами нехай поневіряються інші, кому в житті пощастило менше, це на любителя.

Справа в тому, що у чоловіка Людмили Андрія це другий шлюб.

Перший почався ще в молоді студентські роки. З тією дружиною випливали з неймовірних злиднів, зі студентського гуртожитку, разом ставали на ноги. Бували дні, коли ділили на двох пакетик мівіни, більше ніякої їжі не було. Проте, зчепивши зуби, обоє старалися йти вгору, підтримуючи і допомагаючи один одному в кожну хвилину. Закінчили навчання, чоловік з дружиною влаштувалися на роботу, почали збирати гроші на свою власну квартиру. З великими труднощами купили маленьку однокімнатну квартиру біля столиці, потім обміняли її на двокімнатну там же, потім, трохи попрацювали, зібрали гроші, купили двокімнатну в столиці.

Було дуже непросто, проте впоралися на заздрість багатьом.

Саме в тому шлюбі, при першій дружині, Андрій зробив за кілька років чудову кар’єру – від простого спеціаліста до фінансового директора, заробив все, що потрібно для комфортної організації безбідного життя, впевнено встав на ноги. Однак, проживши десяток років, з дружиною розлучилися.

Можливо, тому, що не вийшло мати своїх дітей, а може, й тому, що скінчилися об’єднуючі їх спочатку фінансові труднощі, а може, банально відносини вичерпали себе, таке буває у сім’ях, навіть коли подружжя добре ставиться одне до одного.

Розлучилися на диво спокійно і дружелюбно, і до цих пір при рідкісних випадкових зустрічах щиро раді один одному і спілкуються з задоволенням – виявляється, буває і так.

А через пару років після розлучення Андрій зустрів Людмилу. Одружилися, народили дитину.

І, треба ж так, удачу в справах і в кар’єрі чоловіка Людмили наче відрізало.

Якийсь час Андрій ще тупцював на місці, а потім повільно і неухильно став скочуватися вниз. У компаніях, де він працював, починалися проблеми, роботу доводилося міняти, і весь час виходило якось так, що кожна нова компанія менше попередньої, кожна нова посада фактично – рішучий крок вниз.

Звичайно, Андрій спочатку намагався з цим щось робити. Пояснював свої невдачі спочатку збільшенням сімейства – все-таки під сорок років народилася перша дитина, і стало не до кар’єри, до того ж дружина в декреті, а витрати на все значно збільшилися. Потім – криза, багатьом було дуже непросто. Потім – вік, в сорок років з кар’єрою дуже складно, це ж не молоді роки. Втім, він сам розуміє, що кожен з цих доводів звучить смішно і безглуздо, але правда криється зовсім поруч, вона дуже близенько.

Але ж повинна бути причина.

Людмила зі свого боку старається начебто щосили – втішає, підтримує, з декрету вийшла в рік дитини, гроші з чоловіка не бере на різні дрібниці, лише на нейнеобхідніше, няню, наприклад, оплачує сама, вкладається в бюджет. Матеріально живуть цілком нормально, не останній шматок доїдають , проте в порівнянні з тим, як жити могли б, якби чоловік всі ці роки хоча б тримався на плаву, а не падав вниз – нинішній стан справ пригнічує. Вистачає на їжу, на одяг і на бюджетний відпочинок в Туреччині на трьох.

А недавно у Андрія на роботі сталася чергова проблема – всіх реорганізують, Андрія переводять з головного офісу в філію. З втратою в усьому – на посаді, в зарплаті, в кар’єрі. По суті, чесно кажучи, мабуть, чекають, що він звільниться. Якби просто виставили на вулицю, здається, було б менше прикро. І йти з роботи нікуди, і йти старшим помічником головного менеджера – якось йому не по собі, після того, як стільки років працював великим начальником.

Найнеприємніше, що в цей раз Андрій висказав Людмилі все. Мовляв, все через тебе. Раніше у мене в житті такого не було. Ти мені приносиш невдачу в усьому.

Розсердився, образився, мовчить вже кілька днів, розмовляти не хоче, речі кидає, їде на роботу рано, приїжджає пізно, спить тепер в іншій кімнаті – змінився він не на жарт.

Невже дійсно справа в Людмилі?

Адже недарма кажуть, що успіхи чоловіки – заслуга жінки. З однією жінкою чоловік йде вгору, а з іншого, що не роби – вниз. І цього не зміниш? Людмила навіть не знає, що їй тепер робити. Боїться, що чоловік захоче розлучитися, а у неї дитинка маленька.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook