Я зі своїм чоловіком Олександром стали батьками в досить таки пізньому віці, так вийшло, сина я народила вже й віці.

Але ми жили в досить хорошому достатку, тому нічого не шкодували для сина, а дали, все що можна лише найкраще власній дитині, адже розуміли в пізньому віці цінність батьківства.

Освіту син теж отримав дуже хорошу в престижному навчальному закладі, ми з чоловіком і тут гарно постаралися.

Олександр, нічого сказати, навчався дуже добре, наука давалася йому якось легко. Нашого сина любили і поважали там усі, а педагоги взагалі усі тільки й пророкували йому дуже гарне майбутнє, студенти поважали та й, до того ж, він мав авторитет серед них.

Якось так швидко промайнули ці 5 років навчання. Олександр наш виріс, змужнів, став розумним та поміркованим чоловіком.

І в кінці навчання йому в інституті запропонували поїхати на рік на практику в Англію. При хороших результатах йому там обіцяли престижну і високооплачувану роботу.

Як же я тоді раділа, я передати не можу словами всій стан.

Ми з чоловіком дуже пишалися своїм єдиним сином і були щасливі, що в нього так складається доля. Вже мріяли, що він там одружиться, буде у нього гарна та заможна дружина. Так мріяли про світле майбутнє його, адже це заслуговуємо і ми і він сам.

Олександр таки поїхав.

Ми з чоловіком намагалися якомога частіше спілкуватися з нашим сином, щоб бути в курсі його справ, і про себе трішки, звичайно, розповідали. Без перебільшення буде сказати, що ми жили лише ним, лише його життям. Він теж гарно ставився до нас, завжди усім ділився, розповідав про мрії, плани, який хоче досягти в майбутньому.

Після 6-ти місяців за кордоном. які син провів в Англії, керівництво компанії затвердило його на подальшу співпрацю, йому оплачували дуже гарне житло, він розвивався ще й добрі гроші отримував в цей час від компанії.

На нашу превелику радість наш Олександр дуже добре подружився з дочкою власника фірми. Вони разом працювали і багато часу проводили в компанії разом. Все складалося якнайкраще. Наші мрії потихеньку перетворювалися в реальність, а ми з чоловіком дуже раділи вдома. Я літала, як на крилах. Кожна мама мене зрозуміє, коли тебе переповнює щира радість, що небо послало твоїй дитині таку щасливу долю. Що ще потрібно для батьків?

Ще через місяць, наш Олександр приїхав несподівано до нас у відрядження. Радості нашій не було меж, ми так чекали свого сина.

Я накрила святковий стіл, в очікувані зустрічі з нашою найдорожчою людиною. Ми разом, як раніше, повечеряли в теплій домашній обстановці, багато син розповідав про своє життя. Поговорили про все з Олександром, він цікавився, як справи у нас.

В кінці вечері ми з чоловіком дізналися про намір Олександра зробити пропозицію своїй дівчині вийти заміж. Тій самій, про яку ми мріяли. У них такі теплі стосунки, вона хороша людина, ще й гарну родину має, вони люди заможні, перспективні. Хіба не про таке майбутнє для свого сина мріє кожна мама і тато?

Але радість була недовгою. Після вечері, Олександр вирішив зустрітися зі своїми друзями. Я не хотіла цієї зустрічі. Неначе відчувала неприємності. Але таких змін я не очікувала.

Увечері наш синок повернувся в гарному настрої. Але я щось недобре передчувала. Кілька днів поспіль він йшов з самого ранку і повертався пізно ввечері. Я просила пояснити, в чому справа, але син тільки посміхався у відповідь і говорив, що знайшов своє втрачене щастя.

В один з таких вечорів, пролунав телефонний дзвінок, і наш син радісно повідомив, що через п’ять хвилин познайомить нас з нареченою. Відкривши двері, на порозі ми побачили Тетяну. Здавалося, що хвилина мовчання, повисла в повітрі, тривала нескінченно.

Господи! Ну, за що нам це? Олександр познайомився з Тетяною ще, будучи студентом. Ця дівчинка молодша за нього на п’ять років. Росла в неблагополучній сім’ї. Тоді ми з великим зусиллям закінчили їх дружбу. Нам з чоловіком довелося добре поговорити з її батьком, щоб вони переїхали. А синові сказали, що Тетяна, як тільки побачила кращу перспективу, так і забула про нього, для неї наші гроші виявилися важливішими, адже вона спокійно взяла запропоновану нами суму і дуже швидко погодилася забути про нашого сина.

Відтоді ми її не бачили, а зараз вона знову з’явилася в нашому житті. Так, це схоже на дешевий мелодраматичний фільм. Але у мене син один і я все зроблю заради його щастя!

І ось, пройшло стільки років, а вони знову разом. І, як я зрозуміла, все дуже серйозно. На наші вмовляння одуматися і повертатися в Англію наш єдиний син, який ще нещодавно мав найкращі перспективи, відмовляв. В результаті ми посперечалися. Олександр наш пішов. Два тижні з ним не було зв’язку.

Вчора ми нарешті зателефонували йому. Наш син сказав, що ми повинні змиритися з його рішенням, що він вибирає свою дівчину, а не наші мрії про його світле майбутнє, адже це його життя і йому вирішувати, яким шляхом йому йти.

Ми з чоловіком повірити не можемо в те, що сталося. Ще вчора син мав найкраще майбутнє, про яке лише мріяти можна, а тепер він залишився ні з чим. Для нас це справжнє найбільше розчарування в житті. Порадьте, що я маю робити, бо душа матері все ніяк заспокоїтися не може. Як донести, що він помиляється?

Фото ілюстративне.