Моя рідна мати залишила нас з татом, коли я зовсім малий був, лише 2 роки виповнилося. Мій тато більше не одружився та всю свою увагу віддавав мені. Виховати мене йому допомагала його сестра, моя тітка Людмила.
В неї були власні діти, мої ровесники та ми всі канікули проводили з ними разом. Коли після школи я вступив до інституту, тата не стало, на жаль.
Де тоді була моя мати я не знав і мене це не особливо цікавило. Я знав, що її просто немає, вона відмовилася від мене сама. Я не відчував до неї ніяких почуттів, в мене навіть не було її фото.
Закінчивши навчання, я якийсь час працював в Україні, а потім мені пощастило і я поїхав працювати до Німеччини. Робота мені дуже подобалася та це була не єдина країна де я працював. Відрядження були у мене тоді в різні країни.
До своїх 30-ти років, я вже об’їздив пів світу, напевно. Якось, коли я був в Іспанії, познайомився там з дівчиною. Виявилося, що вона теж з України, а в Іспанії працювала. Звали її Марічка – таке красиве українське ім’я мені відразу запало в душу, щось таке рідне і чарівне на далекій чужині.
Чимало часу ми не гаяли і вже через три місяці ми одружились, як то кажуть кохання з першого погляду. Згодом обоє ми повернулися на Батьківщину, купили квартиру в Києві вже через рік у нас з’явився син Тимофійчик.
Я хотів ще дітей але Марічка була проти, заявивши, що вона ще молода та хоче пожити для себе і ще побачити світ. Це був перший тривожний дзвінок, але я тоді не звернув на це уваги, просто купався в своєму щасті.
Я так і працював у режимі постійних відряджень. Все менше часу я приділяв сім’ї. Хоча Марічка і Тимофій були забезпечені повністю, заробляв я дуже добре. Звісно, що відпустки ми проводили разом усією сім’єю, та й іноді я брав їх з собою за кордон, коли була така можливість, адже за це платили більше мені.
Я дуже сумував за сином та дружиною. Коли я був удома намагався якомога більше приділяти часу для них. Але в якийсь момент став помічати, що щось йде не так з дружиною. Складалося враження, що Марічка стала зовсім якоюсь чужою.
Якось мене направили у чергове відрядження за кордон, я думав на місяць максимум туди поїду, але довелося затриматись таки майже на чотири місяці. За цей час я постійно дзвонив Марічці, але спілкування було якимось дивним та сухим.
Все колись закінчується. Закінчилося і моє відрядження. Я повернувся додому не попередивши дружину, щоб зробити сюрприз. Марічки вдома не було, а Тимофій грався зі своєю нянею, яку ми періодично запрошували доглядати за ним.
Побачивши мене вона зніяковіла та тихо сказала, що моя дружина пішла по магазинах. Здавалося, що вона щось не договорює. Я відпустив няню додому та став витягати синові подарунки які привіз з відрядження.
Тимофій дуже радів подарункам та солодощам, багато говорив, йому було вже майже п’ять років. Раптом, взявши одного літачка він сказав, що у нього такий вже є, йому її подарував дядько Олег. Я був дуже здивований, який такий дядько Олег.
– Він мені ще багато різних іграшок подарував. – Радісно повідомив Тимофій.
Здавалося, я повинен був завити з відчаю, бігти шукати Марічку, просити від неї якихось пояснень. Але у мене тільки в душі закалатало. Я зайшов у ванну та вмився холодною водою, щоб хоч якось взяти себе в руки. У якийсь момент, я не міг торкатися до будь-яких речей в цій квартирі, адже розумів, що відбувалося тут.
Марічка з посмішкою забігла в квартиру та роблячи вигляд, що дуже рада бачити мене.
– З приїздом, любий! – вона спробувала підійти до мене, але я відсторонився.
– Не потрібно цих награних почуттів! Сядь і давай поговоримо, – усередині мене розливався холод, мені здавалося, що це відбувається не зі мною.
– Давно в тебе стосунки з дядьком Олегом? – Моє обличчя перетворилося в маску. Таким мене дружина ніколи не бачила. Вона опустила голову, намагаючись не дивитися на мене.
– Майже рік. – Вона говорила дуже тихо. – Я сама не знаю як це вийшло. Я хотіла його залишити, але це сильніше за мене. Тебе ж ніколи немає вдома.
– Ти доросла людина і ти зробила свій вибір. На розлучення я подам сам. До Тимофія буду приходити по можливості та врахуй, що квартира ця моя. Підшукайте собі житло.
Я мовчки відкрив двері та вийшов. Ніяких емоцій. Тільки холод всередині. Спочатку мене залишила моя мати, тепер кохана дружина проміняла на іншого. Я махнув головою відганяючи нав’язливі думки. Гаразд час покаже, що буде далі.
Розлучили нас швидко. Ось тільки не знаю, що вона там розповіла судді, бо сприймали мене як якогось вже зовсім нехорошого чоловіка, щоб не сказати гірше. Мені навіть не дозволили без дозволу Марічки приходити до Тимофія.
Я якийсь час орендував квартиру, поки Марічка не знайде собі житло. До сина вона мене не пускала, так що я спостерігав за ним здалека. І дядька Олега побачив. Молодий хлопець, років 23. Я навіть не розумію як він буде утримувати дружину й дитину малу.
Пройшов місяць і мені зателефонувала Марічка. Вона сказала, що моєму синові ніде жити, а орендувати житло їй дорого. Я мовчав, мені нічого було їй сказати, тим більше я її попереджав про це.
– У тебе ж є власна квартира. Продай її, допоможи своїй дитині! – Сказала вона.
– І тобі з твоїм співмешканцем. Вибач, але ти знала на що йшла. А квартира і все що в ній куплене за мої гроші.
– Який ти, тобі не шкода єдиного рідного сина.
Я поклав слухавку. Минуло ще два тижні. Я повертався з роботи та побачив біля під’їзду Марічку, вона тримала за руку Тимофія.
– Ти не міг би подивитися за сином? Ми з Олегом їдемо звідси. Обживемося на новому місці і я його відразу заберу. – Сказала вона та відвела очі.
– Що, співмешканцю чужа дитина в тягар?
Вона промовчала у відповідь.
Завдяки Тимофійчику, я швидко став приходити в себе. Мій начальник дозволив мені працювати дистанційно, він хороша людина. Головне мій син був поряд зі мною. Він підріс і подорослішав.
Перший час син постійно запитував де мама, потім перестав, немов зрозумів все. Марічка не з’являлася і не намагалася зв’язатися зі мною. Було важко, я хотів одружитися, щоб у сина була мати. Але швидко зрозумів, чужа дитина ніякій жінці не потрібна. Так і жили в двох з Тимофієм.
Відтоді минуло 20 років. Багато що змінилося. Тимофій навчався в же, а я так і працював, почав знову їздити у відрядження по світу.
Якось, після чергового відрядження, я пішов за продуктами в супермаркет і раптом біля кас я побачив колишню дружину. Вона немов відчула мій погляд і озирнулася. Я бачив, вона чекає запитань, але я мовчав. Нарешті вона не змовчала.
– Як там Тимофій? Сподіваюся у нього все добре? – Її погляд став якимось винуватим і сірим, сповненим смутку.
– У нього все добре, навчається добре, зустрічається з дівчиною, дуже хороша людина. – Я намагався відповісти на питання, в свою чергу ні про що її не питаючи.
Марічка хотіла ще щось запитати, але до нас підійшла молода дівчина.
– Мамо хто це? – Вона обдала мене поглядом і повернулася до Марічки.
– Так, один давній знайомий. Працювали разом. – Колишня дружина повернулася і з дочкою рушила до виходу.
Минуло ще кілька років. Я купив великий заміський будинок, Тимофій закінчив навчання та повернувся додому жити додому вже не один, а зі своєю майбутньою дружиною.
Минулого тижня ми разом якраз вечеряли на літній терасі, коли пролунав дзвінок. Тимофій підхопився і побіг відкривати хвіртку.
– Тату, тут до тебе якась жінка.
Я вийшов і побачив Марічку. Вона стояла біля воріт опустивши погляд.
– Ось, ледь знайшла вашу адресу, приїхала побачити сина, ти ж не проти?
Тимофій здивовано дивився на мене.
– Так, синку, це твоя мати. – Я намагався говорити спокійно, хоча дуже важко на душі було.
– У мене немає матері. – Син повернувся та мовчки пішов назад до столу.
– Ти сама все почула, сподіваюсь більше ти нас не потурбуєш.
Я повернувся до столу, зберігаючи спокій, але на душі все одно був осад, осад якоїсь зради яку я ніколи їй не пробачу.
Вже тиждень минув, а я спокою не маю в душі, постійно думаю про той випадок. Чи вірно ми вчинили, що відвернулися від неї? Можливо, вона хотіла нам щось важливе розповісти? А ми тепер знати не будемо.
Можливо розшукати її і розпитати все, можливо вона хотіла до нас повернутися, адже знає, що я досі сам, якби не було, але ж вона Тимофію матір рідна. Чи краще забути назавжди цю жінку?
Фото ілюстративне.
