fbpx
Життєві історії
«Ти, сину, почекай: вона кредит візьме і квартиру нову купите, тоді при розлученні, буде, що поділити!» – повчала свекруха чоловіка. Я з розпачу забігла у кухню, чоловік отримав ляпaса, а свекруха пошкодувала, що взагалі переступила поріг моєї домівки

Я виросла в дитячому будинку, своїх батьків не пам’ятаю, залишилася сиротою, коли мені було лише два роки.

У дитячому будинку, звичайно, життя не було цукром. За великим рахунком, нікому ми не потрібні, особливо, коли виходимо у велике життя в 18 років. З інститутом у мене не вийшло, хоча я і хотіла, але директор дитячого будинку сказала:

– Нічого тут ще 2 роки ошиватися, вистачить з тебе і ПТУ, йди і вчися на бухгалтера, бач ти  є ніхто і звати ніяк, а запити, як у королеви!

Я закінчила училище, здобула професію, хоча все життя і мріяла про іншу. Куди йти? Родні ніякої.

Читайте також: Бабуся у нас гостювала взимку, щоранку натщесерце готувала мені чудо засіб! Я худла на очах! За тиждень – 5 кг! Дівчата на роботі не впізнали, такого вражаючого ефекту жодна дієта не дасть! Ділюся секретом!

Добре хоч, що зараз держава виділяє дітям-сиротам хоч якусь житло. Свою квартиру я отримала з запізненням на рік, до цього натомилася по чужих кутках, знімаючи кімнату.

Квартиру дали з ремонтом, але приватизувати її я не могла 5 років. Приблизно через місяць після новосілля я познайомилася з Андрієм. Почали зустрічатися, а потім і жити разом. Ще через рік розписалися.

З дітьми поспішати не стали, я хотіла спочатку встати на ноги, та й свекруха Олена Миколаївна радила:

– Ні до чого вам поки діти, молоді ви ще, обживаючи поки, ви ж гoлота, особливо ти, невістонька, ні батьківщини, ні рідні, ні допомоги!

Свекруха мене недолюблювала, спочатку вона намагалася навіть синові заборонити зі мною зустрічатися, все обурювалася:

-Привів в сім’ю невідомо кого. Може у неї в рідні були алкaші з нapкоманами або ще гірше, душевнохворі пcихи. Вони в дитбудинках своїх вже в 15 років пройшли і крим і рим. Удружив, синочок, на старості років!

Але потім начебто змирилася, хоча посміхалася мені, а очі колючі. Минуло 5 років, квартиру я приватизувала, стала нарешті повноправною власницею.

А потім свекруха і почала потихеньку мені нашіптувати:

– Квартирка однокімнатна, ти ж працюєш на офіційній зарплаті, візьми кредит в банку, свою продаси і ви з Андрієм купите двокімнатну. Він уже дітей хоче, а куди народжувати в однокімнатній. Тісно ж.

Задумалася я, може і правда? Андрій працював у приватника, сказав, що офіційна зарплата маленька і йому кредит не дадуть, вирішила я все ж на кредит документи подати. Ми ж не шикували, чоловікові машину хотілося і то накопичити не могли. Може права свекруха?

А один раз приходжу з роботи додому, а двері не замкнені. Чую голоси приглушені на кухні.

Серце завмeрло, думала чоловік привів коханку, прислухалася, немає, з матір’ю розмовляє, матінка його повчає:

-Правильно, раз вирішив розлучайся, там дівчина багата, з хорошої сім’ї, не те що ця. Тільки почекати треба, ти 5 років з нею жив, а підеш з одною сумкою? Цю ж квартиру не поділити, треба дочекатися, коли вона кредит візьме і квартиру нову купить, ось тоді і подамо на розлучення. Двушка буде куплена в шлюбі, продамо її і гроші навпіл, хоч не без приданого в новий шлюб підеш! Машину собі купиш нову.

Чоловік мій любий намагається заперечувати, незручно, мовляв, куди вона потім подінеться, але свекруха стоїть на своєму:

-А нам яке діло? Їм, інтернатським одна дорога, на дно життя. Нехай комуналку бере, ось ще, жаліти. Я її одразу терпіти не могла, нарешті і ти зрозумів, що не пара нам ця бродяжка безрідна!

Постояла я ще трохи, та й увійшла в кухню, чоловікові ляпас заліпила, свекруху гнала з дому стусанами.

Ось так, дівчатка, буває така рідня, що за нею треба пильнувати.

І яка б не була у вас любов, а треба свої матеріальні інтереси дотримуватися. Щоб у разі чого, не залишитися з гoлою пoпою.

Related Post