Два роки тому я вийшла заміж за розлученого чоловіка. Це нітрохи мене не бентежило, а навіть, навпаки, давало більше впевненості в ньому і його намірах. Василь все розповів мені про життя з першою дружиною і я розумію, чому він розлучився. Насправді, він ні в чому не винен.
Ми почали жити як всі, все було добре, поки одного разу Василь не ошелешив мене цікавою новиною.
«До нас скоро приїде Катя. Вона поступила в університет і поки що поживе у нас. Можливо, кілька років, не знаю. Подивимося, як піде», – заявив чоловік. Я просто обімліла. Новина настільки мене засмутила, що земля ніби з-під ніг пішла. Звичайно, я обурилася: «Чому твоя дочка буде жити в нашій квартирі?».
Чоловік почав пояснювати ситуацію, мовляв, дитині потрібно десь жити, а знімати квартиру досить дорого. Я запитала, чому б дівчинці не оселитися в гуртожитку, як всі інші приїжджі студенти. Ну а що такого? Я все студентство тулилася в одній кімнатці з двома подругами. І нічого, вивчилася на відмінно! У чому взагалі проблема?
Але мої аргументи не сподобалися чоловікові. Він настільки розгнівався, що буквально почервонів. «Ти не думаєш, що це єдина рідна донька і я за нею міг скучити? Як вона буде жити в гуртожитку, знаючи, що на сусідній вулиці є квартира з усіма зручностями і рідний батько, який її чекає?» – дуже категорично відповів мені чоловік.
А потім він сказав, що йому байдуже, що я думаю з цього приводу і що все вже вирішено. І ось тут розгнівалася я. Що значить байдуже? Тобто у мене немає права голосу в такому важливому питанні? Я взагалі то плачу за цю квартиру точно так, як і він. Прибираю, готую, купую продукти. Що це взагалі таке?
Я з самого початку знала про існування дитини і ніколи не ставилася до його доньки погано. Вона хороша дівчинка. Але це не означає, що я готова жити з нею в однокімнатній квартирі, де нам двом не завжди вистачає місця. Як він собі це уявляє? Як вона буде готуватися до пар? А про особисте життя я взагалі мовчу!
«Я уже все вирішила – вона не буде тут жити, крапка» – останнє, що я сказала. І пішла. Не знаю що мені робити. Я довго не могла заспокоїтися, просто якась незрозуміла ситуація, що звалилася на мене, як сніг на голову. Так, кажуть, чужих дітей не буває. Але ж справа не в цьому! І не в дівчинці зовсім. Чому чоловік банально не порадився зі мною і вирішив все сам? Невже я заслужила таке байдуже ставлення до себе?
Якщо чесно, я настільки засмучена і зла на нього, що готова подавати на розлучення. Не бачу сенсу витрачати своє життя на людину, яка не зважає на мою думку. Більш того, я впевнена, що в майбутньому він постійно буде вибирати між мною і дочкою. І чомусь переконана, що вибір буде не на мою користь.
Фото ілюстративне – MarieClaire.
