Та він зараз все одно поки працювати не може, чого вона даремно стоїть там? – Тарас вкотре починає цю неприємну та складну розмова зі своєю дружиною Наталкою, – Хоч чимось вони можуть нам допомогти на сьогоднішній день чи ні?
Наталка вийшла заміж за Тараса майже 4 роки тому. У сім’ї росте 2-х річна донечка і Наталя сидить поки в декреті вдома біля дитяти.
До того, що її чоловік людина з досить таки важким характером та дружина наче вже давно вже звикла.
Вони обоє навчилися разом ділити спільний побут, та й дороги назад ніби й немає, адже у них вже сім’я, дитина, все серйозно і плани спільні на майбутнє теє у них є.
– Я з маленького села родом, – пояснює Наталя, – чоловік – мешканець столиці, він у мене не такий простий, як я сама. Живемо ми на його території, звісно. У мого чоловіка характер дуже складний, спочатку мені це подобалося, я вважала, що така людина багато чого в житті може досягнути, він впертий, наполегливий, адже йде до успіху на перекір всьому, не дивлячись ні на що, а тепер вже й не знаю, що й думати, щиро кажучи, коли стільки часу разом живемо.
І що робити далі Наталя поки гадки не має.
Живуть молоді за сучасними мірками, навіть столичними, досить таки непогано: у Тараса є власна квартира, що дісталася йому від його бабусі, робота хороша, навіть автомобіль гарний є, хоча й старенький.
Ось на тему машини останнім часом чоловік міркує досить серйозно, це й не дає йому спокою і він постійно про це й говорить лише.
– У мого тата машина нова, – говорить дружина, – заробив він на неї лише нещодавно, відразу придбав, адже багато років до цього відкладав кожну копійку, це його мрія була. Тільки тато мій зараз занедужав, на жаль, він зараз в стаціонарі перебуває, за кермом поки не їздить, зі зрозумілих причин, і ще дуже нескоро буде їздити, як нам сказали фахівці, адже йому час потрібний на відновлення. А Тарас мій давай з цього приводу мені говорити: чого автомобілеві зараз стояти просто так, нехай нам віддасть твій батько його, давай ми з твоїм татом поміняємося нашими авто.
Зі своїми родичами Тарас давно не спілкується: образився на щось, вважає, що не має кланятися нікому.
Тепер ось образився і на маму й тата своєї дружини, тесть та теща його підтримати не хочуть.
Мовляв, дочці своїй вони нічого не дали, Наталя, свого часу, прийшла до нього з однією сумкою речей, допомоги від вас ніякої, хоча б машину віддайте все одно без діла стоїть, за кермом на ній зараз ніхто не їздить.
– Не посоромився навіть мій Тарас й сам моєму татові це запропонував цей варіант – засмучується Наталя, – природно тато відмовив йому, і це зрозуміло, я не знаю на що розраховував мій чоловік.
Тато сподівається, що йому незабаром стане краще. Та й машина ця важко батькам дісталася, ми усі знаємо про це. Нас у батьків моїх троє: після мене ще брати-двійнята, їм зараз по 13 років.
– Я один працюю на нас усіх, – говорить Тарас, – утримую тебе, дочку нашу, квартира моя, ти сюди ні ложки, ні виделки не принесла, прийшла з порожніми руками сюди. Тебе заміж без нічого взяли.
– А навіщо ложки-вилки приносити, якщо є все у тебе, – сумно виправдовується Наталя, – ну так, мої батьки не допомагали нам грошима, але і його також нічого нам не дали. Зате мої нам возили все з села: картоплю, консервації різної багато, курей, яйця. Та й коли у нас донька народилася, то мама моя навіть чималу відпустку брала за свій рахунок – приїжджала допомагати нам з маленькою дитиною.
– Дочку нашу більше туди не повеземо до твоїх батьків, – сказав Тарас, – нехай сюди приїжджають бачитися, раз їм зовсім байдуже до нас.
Батько Наталі зараз їздити до своєї онуки не може. Мама теж вся в турботах: сини, город, господарство, чоловік, який поки сам нічого робити не може.
– Приїжджай до нас, – пропонує останнім часом мама Наталі, – хоча б поки ти в декреті сидиш, тобі в нас добре буде з дитятком, я допомагатиму в усьому тобі, щоб ти не сиділа одна в чотирьох стінах.
Але їхати Наталя особливо не хоче: розуміє добре, що мамі зараз і так важко без неї. Лікарняні батькові платять копійчані, лише з офіційної частини зарплати. Мама одна утримує зараз сім’ю, куди ще й доросла дочка з дитиною.
– Тарас мій відразу таким не був, – згадує Наталя у розмові з подругою, – що сталося – не зрозумію. Але з кожним днем характер його стає не таким вже й хорошим, як колись.
– Чоловік в декреті пізнається, – хитає головою розуміюча подруга, – бач який, тато і мама йому дружину без всього привели в будинок. Бачив з ким одружується, його все влаштовувало раніше.
– Вибір між своїми батьками і чоловіком я робити не хочу, – каже Наталя, – але і виходу ніякого поки не бачу. Якби не ця машина, то Тарас ще б якийсь привід знайшов. Швидше б з декрету вийти і заробляти почати самій, щоб ніхто не докоряв мені ніколи, може тоді легше стане.
Наталя не знає, як їй вірно вчинити: батьки хочуть бачити її, а вона їх в гості не може запросити, бо чоловік сердиться, а поїде сама до мами й тата, то тарас образиться точно. Вже й про розлучення стала думати, адже не знає, чи буде щасливою з таким чоловіком. Але хіба розлучаться через таке?
Фото ілюстративне.
