fbpx
Життєві історії
– Твоя розумна дівчина читає по складах! На обличчі написано. Який ґeдзь тебе вкуcив? Вона ноги рoзcунулa, і ти подумав, що доля? Не сміши мене, Михасику

Софія не знала, що робити. Вона ходила з кутка в куток. Намотувала кілометри по квартирі. Через годину прийде вона. З її сином. З її Михайлом. Мишком. Михасиком. Софію дратував шум дощу за вікном, дратувало цокання годинника, дратувала білосніжна стеля. За матеріалами

А ще три місяці тому все було так добре. Софія сиділа в кімнаті, додивлялася фільм, коли увійшов син.

– Мамо, нам треба серйозно поговорити…

– Михасю, хвилин через десять, – відповіла вона.

– Зараз, мамо!

Софія озирнулася. Михайло стояв, стиснувши губи. Погляд зосереджений, руки в кишенях.

– Що сталося?

– Я одружуюся! – випалив він.

– Чудово! З ким?

– Я не жартую. І ти чудово знаєш, з ким…

Софія відвернулася до телевізора.

– Тоді нам нема про що говорити, – спокійно сказала вона.

Аня вперше переступила поріг їхнього дому півроку тому. Софія накрила на стіл, запропонувала дівчині чаю і намагалася бути ввічливою. Саме намагалася. Бо Софія відразу зробила для себе висновок, хто перед нею. Помада на губах занадто яскрава, манікюру нема, зачіска відсутня. Що ж Михайло знайшов у ній?

– А де ви навчалися, Аню? – запитала Софія між іншим.

– Я… Ще ніде. Я взагалі не вважаю за потрібне вчитися, якщо людина і так розумна.

Софія посміхнулася.

– Тобто ви і не плануєте?

– Я поки не знаю…

У Софії було дві вищі освіти, а Михайло навчався в Університеті Шевченка на відмінно.

– Я хотіла би стати дизайнером. Я добре шию. Можна зробити свою лінію одягу…

Софія починала закипати…

– А потім вийти на міжнародний рівень…

Софія ледь себе стримувала…

– Міша стане генеральним директором…

– А ви розумієте, що без вищої освіти ви нікому не потрібні? Чим ви збираєтеся займатися? На що жити? У вас батьки є?

– Мамо, в Ані… – почав Михайло.

– А я не тебе питаю, синку, – тихо, спокійно перервала Софія, і той тут же замовк.

– Я живу з мамою і братом. І з маминим другом. Мама на пенсії.

– Значить, ви живете на мамину пенсію?

– А що тут такого? Нам вистачає! – випалила Аня.

– Послухайте мене, люба. Щоб щось у цьому житті мати, у тому числі достойного чоловіка, мало крикливо одягатися і малюватися, як пoвiя. Треба щоб і тут, – вона постукала пальцем по лобі, – щось було.

Знайомства не вийшло. Коли повернувся син, Софія вже спала. Вона лягала вчасно, стежила за собою. Вранці готувала собі салати з овочів і фруктів, після шостої не їла і три рази в тиждень відвідувала фітнес-центр. І тому виглядала років на десять молодшою свого віку.

За паспортом їй було сорок два. З чоловіком розлучилася в двадцять три, через рік після наpoдження Михайла. Чоловік виявився ганчіркою, неспроможною добувати гроші істотою. Зате вона працювала щосили і тепер могла собі дозволити практично все. У тому числі нового чоловіка. Але навіщо?

Софія вважала себе абсолютно самодостатньою людиною. У неї є син, який увібрав її самовпевненість, самостійність, потяг до науки й амбіції лідера. У неї чудова квартира (правда, район не дуже…), вона задоволена своїм життям. «Нічого, з часом переїдемо ближче до центру, там і наречену тобі знайдемо», – говорила вона синові. А він «знайшов» тут. У цій «клоаці». І дуже хвилювався, що знайомство не вдалося.

Читайте також:– А ВИ МОЄЇ МАМИ НЕ БАЧИЛИ? – ЗВЕРТАВСЯ ДО ПЕРЕХОЖИХ МАЛИЙ АНДРІЙКО З ТАКИМИ ПИТАННЯМИ КОЖНОГО ВЕЧОРА. ЗАРАЗ, БУДУЧИ ДОРОСЛИМ ЧОЛОВІКОМ АНДРІЙ ЗГАДУЄ, ЩО ЗА ДЕНЬ ДО CМEРТІ ВІН ПОБАЧИВ ТОЙ ЄДИНИЙ МАТЕРИНСЬКИЙ ПОГЛЯД. ЗДАВАЛОСЬ, ВОНА ЗМІНИЛАСЬ. ЇЇ CПUТЕ ОБЛИЧЧЯ БУЛО ТОГО РАЗУ НАВІТЬ ПРИВАБЛИВИМ. А НА ОЧАХ БУЛИ СЛЬОЗИ ЩАСТЯ

– Ти не права! Вона насправді дуже розумна дівчина!

– Твоя розумна дівчина читає по складах! На обличчі написано. Який ґeдзь тебе вкуcив? Вона ноги рoзcунулa, і ти подумав, що доля? Не сміши мене, Михасику…

А три місяці тому він увійшов до кімнати і випалив: «Я одружуся!». Софія відвернулася назад до телевізора.

– Є ще дещо… Деякі обставини…

– Ні. Тільки не те, що я думаю! – Софія втрачала самоконтроль.

– Я не знаю, що ти думаєш. Але Аня вaгiтна, – і грім струснув стіни будинку, а блискавка вдaрила прямо в Софію.

– І що ж ви будете робити? – прошепотіла вона.

– Нічого… Одружимося.

– Ти що, ідіот? З ким одружуватися? З цією вуличною дівкoю? Слухай, у мене є лікар…

– Ніякого лікаря! Уже й термін не той, та й я не зробив би цього ніколи.

Через два дні Софія пішла з сином до батьків «невістки». Уже в ліфті їй стало зле. Стіни були поцяцьковані написами наймерзеннішого змісту, на підлозі – калюжа незрозумілого походження. Коли вони вийшли на сходову клітку, жінку охопила паніка. Приміщення було наповнене смородом випорожнень упереміш із запахом сaмoгoну. Коли син подзвонив у двері, оббuті старим облізлим дерматином, Софія була вже готова до найгіршого.

– Здрастуйте! Здрастуйте! – тітка незрозумілого віку широким жестом запросила у квартиру.

– Добрий… день… – видавила посмішку Софія.

У квартирі пахло трохи краще, ніж на сходовій клітці. Але запах сaмoгону став різкішим. Усі пройшли на кухню, сіли за клишоногий стіл, накритий скатертиною не першої свіжості. «Але ж вони знали, що я прийду! Значить, підготувалися! Що ж тут діється, коли вони не чекають гостей?!» – Софія була вражена. Вона відсунула від себе чашку з каламутною рідиною, що іменується тут чаєм, і перейшла до справи.

– Що будемо робити?

– А що? – тітка підняла брови, зображуючи нерозуміння.

– Що? Ну, ось і я питаю: що? – Софія дуже хотіла бути спокійною.

– Діти люблять один одного, нехай одружуються!

– І що далі? – Софія дивилася на стіл.

– А що далі?

– Та де жити будуть, що їсти будуть, на що жити будуть?! – тупість тітки роздратувала Софію. Вона вибігла з кухні. – Тут жити ?! – Софія відчинила двері в кімнату. На кушетці щось заворушилося. – О! Це, мабуть, «друг», про якого розповідала ваша дочка?!

У кімнаті стояв дух перeгару і немитого тiла.

– Що це ви розкрuчалися тут?!? – тітка зачинила двері в кімнату, відтіснивши Софію могутнім тiлом.

– Усе! Ноги моєї тут не буде! І твоєї! – Софія подивилася на сина, який сидів у кутку кухні, обхопивши голову руками.

– Ну і йди! А Міша сам вирішить! – закрuчала тітка.

Весілля організувала Софія. З боку нареченої був брат. Пацан, на вигляд обкyренuй нaркoман, навіть костюм не одягнув. Софія проігнорувала його присутність. Дивилася на Аню: «Дівчинка ніби нічогенька. Симпатична. Але неграмотна і з такою матусею!».

– А чому мама не прийшла? – Софія постаралася, щоб питання прозвучало якомога нейтральніше.

– А вона вас бачити не хоче.

«Дуpепа! Боже, яка вона дуpепа! І це – дружина мого сина!».

Питання, де жити, не виникало.

– Мій син у це кубло не переїде. Будете жити у нас.

…І от через десять хвилин вона приїде. Разом з її Михайлом. Мишком. Михасиком. Софія подарувала молодятам путівки до Греції на два тижні. І ці два тижні минули. І зараз вони вже на під’їзді до її дому…

Related Post