В моєму житті вийшло так, що мені прийшлося доглядати за своєю власною свекрухою. Хоча Марія Вікторівна і має ще рідну дочку в місці, але вона з’являлася дуже рідко до своєї матері.
Тетяна приїжджає в основному лише на великі свята, розпаковує сумки з нехитрими гостинцями, старається, щоб всі бачили це. Зовиця завжди привозить ковбасу, сир, оселедці та солодощі для мами, нічого приготовленого своїми руками, все з магазину, щоб лишній раз не переробитися, хоча розуміє, що це й не дуже корисна їжа для старенької людини.
Тетяна чомусь викладає це все в її кімнаті своєї мами, щоб вона це все бачила, що донька привезла, перед нею, а не в холодильник. Я, щиро кажучи, не розумію для чого вона це робить? Адже потім я усе збираю і відношу на кухню. Тетяна показує мамі свої фото з щасливого та безтурботного життя, на яких вона весь час посміхається. Мама радіє щастю своєї доньки.
У ці дні, коли зовиця гостює у нас, Марія Вікторівна, ніби розцвітає, вона дуже рада бачити доньку в себе, забуває про всі свої проблеми, що її хвилювало постійно. І що саме цікаво, я вже давно помітила, ніколи не скаржиться Тетяні на своє життя, не говорить, що її все турбує, що не може спати ночами. Лише зазиває мене до своєї кімнати, щоб я зробила їм чай для приємної бесіди, або принесла зовиці каву. Сестра чоловіка завжди приїжджає наче в гості, у мене таке враження, що вона не розуміє, що її мама старенька, і потрібно допомагати їй, а вони всю турботу за свекрухою переклали на мене.
Поки вони радіють зустрічі, багато часу проводять разом, спілкуються, відпочивають, ми з чоловіком накриваємо стіл для всіх. На нього ставлю все, що готувала останні два дні.
Погостювавши цього разу у нас на Різдво, Тетяна іде додому у місто. Мама з посмішкою її проводжає, дуже дякує, що знайшла час і її провідала.
Закривши двері, наступного разу Мар’яна з’явиться на Великдень. А так, лише інколи їй телефонує.
Як тільки донька виходить за двері, рушаючи додому, у моєї свекрухи виникає безліч прохань до мене і купа завдань, вона швидко згадує, що недужа, просить сходити в аптеку, поміряти тиск, принести краплі.
Я жінка сільська, у нас не прийнято сваритися з ріднею, мене так мама вчила. Я мовчки виконую всі прохання свекрухи. Та й вибору, особливо, у мене немає.
Живемо ми в селі в хаті матері чоловіка. Будинок у неї великий просторий, не старенька хатина. Але гарний ремонт ми зробили з чоловіком лише за свої кошти.
Але найбільше я маю образу на те, що останнім часом, після останнього візиту Тетяни, свекруха стала постійно говорити, що хату продасть, гроші розділить на трьох: на себе, мого чоловіка і доньку. Свої гроші вона віддасть Тетяні і поїде до неї в місто, зовиця там доглядатиме матір. Я, звичайно не проти, це справедливо. Але чому вона тоді зараз цього не робить, адже вона вже стара, сама робити нічого не може. Ми доглядаємо її вже майже 8 років. І зараз вона до доньки не збирається, живе з нами, і все роблю їй я.
Вийде так, що свекруху все життя доглядатиму я, а перед тим, як її не стане, моя зовиця швиденько забере її до себе і у неї залишаться мамині гроші.
Як знайти справедливість я не знаю, я доглядаю чужу жінку, наче малу дитину вже багато років, але цього ніхто не цінує. Ні поваги, ні подяки за ці роки я не побачила зовсім. Навіть чоловік сприймає, як належне, що я доглядаю його маму. Виходить вони з сестрою вважають нормою, що їх маму доглядає чужа їй людина. Можливо варто щось змінити і шукати зараз окреме житло, але мій чолові не хоче цього робити, каже, що й далі житиме вдома.
Фото ілюстративне.
