Ми з Оксаною одружилися відразу, як закінчили навчання.
Коли одружувалися, то добре розуміли, що ми не з заможних сімей і, коли молоді подружжя розраховували на якісь допомогу з боку батьків, ми цього робити не могли, адже усвідомлювали, що нашим батькам ледь самим на життя вистачає.
Звісно, наші батьки прагнули нам допомогти усім чим завгодно, але фінансове становище у них у самих було скрутним, тому особливої допомоги від них не слід було чекати.
Тому ми Оксаною самі склали план на своє майбутнє.
Вирішили, що з дітьми поки зачекаємо, будемо багато працювати, шукати підробітки, відкладати гроші, щоб згодом мати гарні накопичення і здійснити свою мрію, мати свій власний дах над головою.
Так і зробили.
Ми з дружиною багато працювали, відкладали кожну копійку, даремно ніколи грошей не витрачали, щоб швидше йти до мрії. Загалом це накопичення далося нам не просто, це бачили всі.
І згодом ми з дружиною, а було це нещодавно, купили собі квартиру, невеличку, правда, однокімнатну, на окраїні нашого міста. Але це було щось неймовірне для нас, ми обоє ніяк не могли повірити, що вже стали власниками свого сласного житла, про яке лише мріяли нещодавно.
Для нас, щиро кажучи, ця подія стала справжнім святом, адже ми ці гроші збирали вже давно і це була наша мрія.
Нам з Оксано, звісно, ще для цього й кредит довелося взяти і в мого друга позичили чималу суму.
Загалом, нам ще довго потрібно виплачувати гроші за цю квартиру, адже маємо чималий борг, але розуміли, що це мала частка від того, що ми вже вклали в житло, тому знали, що далі буде легше і ми зможемо більше відпочивати.
Ми з Оксаною щиро дуже раділи, хоча нам зараз доводиться економити кожну копійку, зовсім нічого не купуємо собі.
В дружини була відпустка в цей період, а я на роботі віджартовувався, що зовсім грошей не маю, і приніс своїм колегам лише тортик.
Та наші батьки, несподівано, дуже нас здивували, коли ми переїхали у власну квартиру.
Як виявилося, мої мама й тато та теща з тестем хочуть, щоб ми робили новосілля для своїх родичів: хто ж це купує квартиру і не зве свою всю родину в гості.
Ми намагалися якось пояснити батькам, що в нас грошей немає на сьогоднішній день, для нас на рахунку зараз кожна сотня гривень, нам зараз не до гостей.
Та й ситуація в країні така, що точно не до веселощів і святкування. Куди зараз гулянки влаштовувати?
Та батьки кажуть, що самі прийдуть і родичів з собою приведуть, адже ми вчиняємо не по-людськи. Вони ще вірять в старі забобони, що якщо не зробити новосілля і не розділити цю радість з ріднею, то ми будемо жити в цій квартирі нещасливо.
Та ми з чоловіком в подібні речі не віримо, для нас це якісь старі і нікому не цікаві здогадки. У нас зараз грошей ледве на харчі вистачає. Ми не збираємося ще родину з 30 чоловік скликати.
Виходить, що нам прийдеться знову позичати гроші, щоб пригощати родину, бо так хочуть наші батьки. Вони не розуміють, що вже всі традиції йдуть в минуле, і краще б зекономили нам гроші.
Як їм пояснити, як знайти спільну мову? Вже перепробувала всі варіанти, пояснення, та вони стоять на своєму. Ну що ще тут поробиш?
Фото ілюстративне.
Популярні статті
- На саме Різдво я мала одного дивного гостя, ніколи б не подумала, що ще колись побачу його, а він взяв, і сам прийшов. Це був мій колишній чоловік Степан, він постарів за всі ці роки, але я відразу його впізнала. Виявилося, що сімейне життя на чужині у нього не склалося, дружина все майно забрала собі, залишивши його без нічого. І тут Степан згадав про сина, хтось розповів йому і про мій будинок
- Я вийшла заміж доволі пізно, аж в 36 років, і тепер вже сумніваюся, чи правильно я зробила. Всі важливі рішення чоловік приймає разом з своє мамою, моєї думки ніхто не питає, а мені все це не подобається, не про таке сімейне життя я мріяла
- На Йордан, 19 січня, я сама сиділа вдома, бо донька з зятем кудись пішли в гості, а про мій день народження вони забули. Але ввечері приїхав мій син, з дружиною та онуками, щоб мене привітати з ювілеєм. Він побачив, що я засмучена, і відразу зрозумів в чому справа. Іван не ображається, що за 11 років, поки я була на заробітках, я все доньці висилала. Син пропонує мені до нього переїхати, щоб не бути тут зайвою
- Коли мами не стало, татові було всього 55 років. Він сумував за нею, нічого не хотів робити, обійстя заросло бур’янами. А потім до нього стала ходити сусідка, тітка Тамара підмовляла батька, щоб він перебрався до неї. Тато мене не слухав, а зробив, як сказала вона
- У нас з чоловіком виникли фінансові труднощі, нам були потрібні кошти. У мого брата гроші були, і ми з чоловіком пішли до нього в надії, що він нам позичить необхідну суму, але брат відмовив. Він сказав, що мені одній віддав би ці гроші навіть просто так, але Валерію він навіть в борг їх не дасть. Тоді я взяла кредит, і тепер я про це дуже шкодую