fbpx
Життєві історії
– Це ваша дитина, от і вирішуйте самі, що робити, – заявила мені свекруха. Сидіти з дитиною у нас нікому. Мама моя далеко, а свекруха, Тамара Михайлівна, принципово допомагати не хоче. Я вже й не знаю, що робити, хоч з роботи звільняйся

Коли дитина маленька, потрібна допомога. Але що робити, якщо допомагати ніхто не хоче…

– … А у нас чергове непорозуміння з невісткою! – ділиться пенсіонерка Тамара Михайлівна. – Цієї осені вона у нас вийшла з декрету нарешті. Відпрацювала жовтень, листопад, грудень – три місяці, і що ти думаєш? Звільнятися зібралася! Причому вивернула все так, як ніби це я в усьому винна! Не хочу я, бачте, з онуком на лікарняних сидіти … Джерело

Сидіти з чотирирічним онуком під час хвороби, та й у будь-який інший час, Тамара Михайлівна дійсно не хоче. Всі проблеми з дітьми повинні вирішувати батьки, а не бабусі, вважає вона.

Бабуся може раз на місяць прийти в гості, зробити онукові «козу» в присутності матері і подарувати кіндер-сюрприз. Усе. А сидіти днями і тижнями, а вже тим більше лікувати хвору дитину – це вибачте.

Занадто велика відповідальність.

– Народжувати дитину я їх не просила, – пояснює Тамара Михайлівна. – До того ж «молодим» моїм вже далеко не двадцять років. Встигли пожити для себе, відпочити. Нагулялися. Невістка Марина народила аж в тридцять, дитину хотіли обоє. Ось нехай тепер водяться самі …

Декрет у Марини закінчився ще в минулому році, і тієї ж восени вони з чоловіком спробували віддати дитину в садок. На другий день перебування в групі хлопчик захворів, лікувалися кілька місяців.

Після цього вирішено було відвідування саду відкласти. На Марининій роботі пішли назустріч: дали можливість взяти відпустку без утримання на рік.

Рік пройшов, в середині вересня Марина знову віддала сина в садок і вийшла таки на роботу.

Перші два тижні все було добре. І тільки батьки полегшено перевели дух – як знову почалося.

– Я ще жодного повного тижня не відпрацювала, так, щоб з понеділка по п’ятницю! – зітхає Марина. – На роботі зляться, звичайно, а що я можу зробити? Сидіти з дитиною у нас нікому. Мама моя далеко, а Тамара Михайлівна принципово допомагати не хоче …

– Може, няню найняти? – радять Марині.

– Де її взяти, няню на час хвороби? – зітхає Марина. – Няні влаштовуються на заздалегідь обумовлений графік, щоб зрозуміло було і за часом, і по грошах. А у нас все непередбачувано. Поки дитина ходить в садок, няня нам не потрібна … Хто ж буде сидіти і чекати, захворіли ми чи ні, покличемо няню на роботу, чи обійдемося самі? Няня – це тільки в теорії просто!

– Може, по черзі з чоловіком брати лікарняні?

– У чоловіка на роботі таке точно не терпітимуть! – зітхає Марина. – Та й невигідно нам це. Його зарплата – сімдесят відсотків нашого доходу. Якщо він по два тижні в місяць буде сидіти з дитиною, ми не зведемо кінці …

… Зараз Марина знову на лікарняному, за три з половиною місяці вже, напевно, п’ятому за рахунком. Судячи з усього, до свята в офіс вона вже не потрапить. Цього разу начальство сприйняло новину про її відсутності якось особливо злісно.

– Слухай, ну це вже взагалі, ні в які рамки! – уривчасто сказав директор по телефону. – Ти три дні пропрацювала, і знову? Це не діло, ти сама хоч це розумієш? .. Гаразд, лікуй дитину, а після свята буде серйозна розмова. Так тривати не може!

Марина засмучена і пригнічена – по-перше, через те, що дитина знову хвора, а по-друге, через майбутню «серйозну розмову» з директором.

– Зрозуміло, про що буде розмова – про звільнення, – мало не плаче Марина. – Після Нового року доведеться, напевно, писати заяву …

– Ось ще! З якого дива тобі звільнятися-то? – знизує плечима Тамара Михайлівна. – Робота хороша, за фахом, поруч з будинком, ти в садок встигаєш за дитиною – це велика справа. Платять непогано. Де ти інше таке місце знайдеш?

– Ну начальство теж можна зрозуміти, – зітхає Марина. – І дівчат з відділу … Поки я на лікарняному, вони роблять мою роботу, абсолютно безкоштовно, між іншим. Звичайно, всі незадоволені і зляться …

– Та й нехай зляться, тобі-то яке діло? – знизує плечима Тамара Михайлівна. – Турбуйся про себе, а не про начальство, і не про якихось там дівчат. Ти ж не прогулюєш, сидиш на лікарняних. Маєш право по закону! Багато через це пройшли, не ти одна …

– Директор каже, що ТАКИХ працівників у нього ще не було …

– Так слухай ти більше директора свого! Він наговорить … Тобі робота потрібна, і крапка. Звільнити тебе не мають права. І не думай писати ніяких заяв. Скажи – шкодую, але нічим допомогти не можу. На лікарняних, скажи, буду сидіти стільки, скільки треба, тому що крім мене – нікому. Нехай терплять якось!

Фото ілюстративне, з вільних джерел.