— Доброго дня, Катю, — прямо на порозі з великим пакетом із супермаркету стояла свекруха й широко усміхалася. — Оце так так, вже обід скоро на годиннику, а ти все ще в піжамі й спиш.

— Доброго дня, Надіє Юхимівно, — Катя квапливо потягнула донизу занадто коротку домашню футболку, намагаючись бодай трохи зібратися з думками й остаточно прокинутися після важкої нічної зміни. — А ви чому так рано завітали? Кості ж немає вдома, він на роботі.

— Та я чудово знаю, що Кості немає. Катерино, ну що це за розмови? Хіба ж я мушу щоразу питати офіційного дозволу, щоб просто прийти у свою власну квартиру? — свекруха подивилася на невістку з легкою насмішкою та зверхністю. — Ти й справді ще не прокинулася як слід. Відступи убік, я зайду.

Вона впевнено відсторонила Катю плечем, безтурботно роззулася й одразу пройшла на кухню. Надія Юхимівна уважно подивилася на дві брудні тарілки та дві порожні кружки у раковині й з неприхованим здивуванням втупилася в невістку.

— Катю, ти що, вирішила тут тарганів розвести? Подивіться на неї, який гармидер у хаті.

— Це ми вранці поснідали, і Костя поспіхом поїхав на роботу. Я просто ще не встигла все помити.

— Ну не можна ж залишати брудний посуд у раковині! Тебе що, не навчили цього банального правила в дитинстві?

— Навчили. Надіє Юхимівно, у мене зараз дуже важливий робочий проєкт, останні дні просто божевільні. Я лише вчора пізно вночі все здала замовнику. Я ж працюю віддалено, і в мене повноцінний робочий день за комп’ютером, а не просто відпочинок.

— Та що ви кажете! Але ж ти вдома цілий день сидиш, і цілком можеш усе встигнути зробити в перервах між своїми справами. Хіба ні? До речі, а чим ти взагалі мого сина годуєш?

Надія Юхимівна владно відчинила холодильник і почала прискіпливо оглядати кожну полицю. Вона дістала прозорий пластиковий контейнер і рішуче відкрила кришку.

— Це що таке? Котлети з курки? Ти що, туди ще й часник поклала?

— Так, я вчора ввечері готувала. Кості дуже сподобалося.

— У Кості від часнику завжди жахлива печія! І котлети краще робити виключно з якісної яловичини. Не треба так економити на їжі для чоловіка.

— Він сам сказав, що йому сподобалося, — тихо й безнадійно відбивалася Катя. Вона виразно відчувала, як до горла підступає важкий, гіркий клубок образи та гніву.

— Так, а це що тут у нас? — свекруха зсунула кришку з великої каструлі. — Усе зрозуміло. Борщ далеко не першої свіжості. Потрібен тільки свіжий. Давай-но я тобі зараз допоможу приготувати нормальну їжу.

— Та він абсолютно свіжий! Я позавчора увечері його варила.

— А хто це в нас їсть позавчорашні борщі? Їжа завжди мусить бути тільки свіжозготовленою! Краще готувати щодня, але потроху.

— У мене просто немає часу готувати щодня з нуля.

— Ось цей сир і ковбасу більше ніколи не беріть. Це жахлива марка. Потрібно купувати зовсім іншу, з такою зеленою етикеткою. Я надішлю тобі фотографії в месенджер, будеш купувати тільки це. Добре? Так що, допомогти тобі з готуванням?

— Дякую. Я сама все зроблю.

— Ну, дивися сама. Тоді я побігла, бо в мене ще купа справ. Все, я побігла! Кості передавай великий привіт. Втім, я краще сама йому зателефоную вдень.

Двері з гучним клацанням зачинилися. Катя повільно пройшла на кухню, зробила собі міцний чай, сіла за стіл і глибоко замислилася.

Ніколи в житті ніхто так безцеремонно не перевіряв її холодильник і не контролював кожен крок. Та й до таких раптових перевірок вона в принципі не була готова.

Вони ж із Костею не маленькі діти, щоб їх ось так контролювати й повчати. Чоловікові вже виповнилося тридцять років, він працював доцентом на кафедрі зарубіжної літератури в університеті.

Катя у свої двадцять шість обіймала посаду помічника редактора у солідному виданні. І досі вона з острахом згадувала, як довго й важко виборювала це місце.

Мати виховувала Катю одна й ніколи в неї щиро не вірила.

Вона постійно повторювала, що Катя «непоказна, нічого особливого в житті самостійно не досягне, і якщо зможе хоч якось вийти заміж, то мусить триматися обома руками за цей шлюб».

Хлопці в юності Катю увагою не балували, тому вона навіть не ставила під сумнів мамині слова й звикла розраховувати у цьому житті лише на власні сили.

З Костею вона познайомилася зовсім випадково в автобусі.

Її транспортна картка раптово не спрацювала, а черга позаду нетерпляче тиснула й обурювалася. І поки Катя гарячково діставала з гаманця банківську картку, він спокійно приклав свою й розрахувався за неї.

Ця дрібниця одразу підкорила дівчину. Вона щиро запропонувала переказати йому гроші на рахунок, але Костя відмовився.

Тоді Катя запросила його випити по чашці кави після метро — як виявилося, вони їхали в один район.

Вони чудово провели час, обмінялися номерами телефонів, а потім зустрілися ще раз.

Каті Костя безтямно сподобався, і вона довго не могла повірити, що змогла зацікавити такого освіченого, вихованого та красивого чоловіка. Вона чітко пам’ятала гіркі мамині напучування й трималася за ці стосунки з усіх сил.

Вони почали зустрічатися й незабаром поженилися. З Надією Юхимівною Костя познайомив її майже одразу.

Його мати спочатку Каті навіть сподобалася: лікар-хірург на пенсії, коректна, освічена, начитана, з гарним відчуттям гумору.

Але під час підготовки до весілля Катя вперше побачила справжній характер майбутньої свекрухи: вона особисто обирала ресторан, перевіряла списки гостей, і лише після її остаточного схвалення вони придбали весільний костюм та сукню.

Катя тоді не наважилася мовити жодного слова проти й дуже боялася розгнівати матір нареченого.

І ось сьогодні, лише через два тижні після весілля, свекруха неочікувано нагрянула з перевіркою та нищівною критикою.

Коли Костя увечері повернувся додому, Катя просто з порога почала йому все емоційно розповідати. Чоловік мовчки слухав і лише втомлено тер пальцями лоб.

— Катерино, у мене сьогодні було три важких семінари. Студенти просто нестерпні. Ну й що з того, що вона прийшла? Катю, мама ж просто щиро переживає за нас!

— Так вона прямо сказала, що це її квартира, і вона має право в будь-який час сюди приходити! Вона що, тепер завжди так робитиме?

— Катерино, це квартира її матері, моєї покійної бабусі. Як я можу заборонити їй сюди приходити? Я ж довго мешкав тут один, і вона завжди заходила. Їй просто важко так швидко перелаштуватися. Від того, що вона час від часу завітає на чашку чаю, нічого страшного не станеться. Треба вчитися шукати компроміси. Що у нас на вечерю?

— Але чому тільки я мушу постійно шукати ці компроміси, Костю? На вечерю локшина та м’ясний соус. Мий руки й сідай до столу.

Костя жорстоко помилився у своїх заспокійливих прогнозах.

Надія Юхимівна почала заходити зовсім не «час від часу», а стабільно раз на два-три дні, причому абсолютно без жодного попередження чи дзвінка.

Вона з’являлася на порозі з важкими пакетами, доверху наповненими продуктами з ринку, впевнено розставляла на кухонному столі пластикові контейнери зі своєю власною домашньою їжею й без найменшого сорому відкривала холодильник, прискіпливо оцінюючи кожну полицю:

— Цей суп уже абсолютно несвіжий, його давно пора вилити. Готові млинці з супермаркету купувати не можна, це ж суцільна хімія! Краще самій накрутити на вихідних. Рис у тебе вийшов якимось суцільною грудкою — це дуже погано для шлунка та травлення. Що це взагалі за яловичина? За свіжим м’ясом потрібно їздити виключно на фермерський ринок, а не брати перше ліпше в звичайній крамниці. А ось у цьому йогурті занадто багато цукру, не потрібно такий купувати для Кості.

Катя перші кілька разів мовчки ковтала ці зауваження, а потім почала боязко протестувати, шукати аргументи й сперечатися.

Проте свекруха просто пропускала всі її слова повз вуха й упевнено стояла на своєму.

Її головним, незаперечним аргументом завжди було одне й те саме: «Я краще знаю, яку їжу потрібно вживати. Я ж усе життя пропрацювала лікарем!».

— Мама просто щиро хвилюється за моє здоров’я і хоче зробити як краще для нашої родини. Не драматизуй, Катю, — тільки й повторював Костя щовечора. Він справді щиро не бачив у цій ситуації жодної проблеми.

— Та як ти не можеш зрозуміти! — обурювалася Катя, відчуваючи, як від безпорадності тремтять руки. — Це наш власний дім, ми тут господарі, і саме ми повинні все вирішувати! А якщо в цьому будинку це так, Костю, тоді давай візьмемо іпотеку й купимо власну, окрему квартиру!

— Це абсолютно безглуздо — маючи в розпорядженні чудову трикімнатну квартиру, лізти в кабалу й купувати щось ще в іпотеку. Не драматизуй на порожньому місці.

Каті стало остаточно зрозуміло: чоловік ніколи не стане на її бік у цій побутовій битві, а самотужки виграти цей бій проти свекрухи їй просто не під силу.

Вона дуже сильно любила Костю, але щодня терпіти ці нескінченні перевірки, слухати постійну критику й почуватися чужою у власному житлі більше не мала сил. Не про таке сімейне життя вона мріяла.

Того дня у Каті був вихідний посеред тижня, і вона зранку поїхала у справах до міста.

А коли пообіді повернулася додому, ще з передпокою зрозуміла: на її кухні хтось господарює.

Свекруха впевнено стояла біля палаючої плити й щось натхненно помішувала у великій каструлі. Вона з радісною усмішкою обернулася до невістки:

— Катерино, сьогодні я тут за головну! Костик сказав мені вранці, що тебе цілий день не буде вдома. От я й вирішила приготувати його найулюбленіші голубці. Я ж знаю, що ти їх робити абсолютно не вмієш.

— Ну знаєте що, це вже справжній вершок нахабства, Надіє Юхимівно! — від розпачу та образи закричала Катя. — Чому ви навіть не спробували мене попередити?! Чи я для вас взагалі якесь порожнє місце в цьому будинку?! Приходите коли заманеться й свої порядки тут встановлюєте! Я ж вас ні про що таке не просила! Ну й що з того, що це ваша квартира! Ми окрема родина! А ви.

Катя раптом сильно похитнулася, в очах усе потемніло, відчуваючи, як земля вислизає з-під ніг.

— Ох, Катерино, що це з тобою?! — свекруха миттєво підскочила до невістки й ледь устигла підхопити її під руки, коли дівчина почала непритомніти.

Катя повільно розплющила очі. Вона лежала на м’якому дивані у вітальні, а поруч сиділа Надія Юхимівна й турботливо тримала біля її носа флакончик із нашатирним спиртом.

— Я, коли Костика чекала, теж ось так постійно від найменших нервів непритомніла, — тихо промовила свекруха, і в її голосі вперше не було зверхності. — Тобі трохи краще? Який у тебе вже термін?

— А як ви, як ви здогадалися? — пошепки запитала Катя. — Вісім тижнів. Я якраз сьогодні була у лікаря на огляді. Костик ще нічого не знає. Я хотіла увечері влаштувати йому сюрприз і все сказати. А тут ви зі своїми голубцями. Не стрималася, пробачте мені за ті слова.

— Я теж не стримувала себе останнім часом, — свекруха стишила голос і опустила очі. — І правда, приходила до вас без найменшого попередження, як до себе додому. Ти мене теж вибач, Катю. А про дитятко, я ж одразу все зрозуміла. Я ж лікар, від мого ока таке не сховаєш.

Надія Юхимівна на кілька хвилин замовкла, роздивляючись свої руки.

— Тільки знаєш, Катю. Моє життя склалося так, що мій син — це взагалі все, що в мене залишилося у цьому світі. Ми з його батьком одружилися одразу після закінчення медичного інституту. Він теж був хірургом від Бога. Золоті руки, феноменальні здібності, врятував сотні людей. А от йому самому лікарі допомогти не змогли. Серце. Навіть до лікарні довезти не встигли. Я кохала його дуже щиро і сильно. А Костик на нього схожий як дві краплі води — і зовні, і характером. Мого чоловіка не стало дуже рано. І син — це єдиний сенс мого існування. Якби не Костя, то й мене б уже давно на цьому світі не було. Розумієш мене?

— Розумію, — тихо відповіла Катя, відчуваючи, як зникає гіркий комок у горлі.

— Тому я так божевільно й переживаю про те, що він їсть, як він почувається і чи все у нього добре. Тільки про нього всі мої думки. Бо я — мати. Перегнула десь палицю, тепер сама це бачу, не повинна була так поводитися у вашому домі. Він тебе дуже любить, Катю. Я це бачу. Якби не любив, я б ніколи не благословила ваш шлюб. Це твоя валіза там стоїть?

Свекруха кивнула на куток передпокою, де стояла невелика дорожня валіза, яку Катя зібрала ще вранці. Дівчина мовчки кивнула, опустивши очі.

— Не гарячкуй, діти мої. І я постараюся більше не докучати вам із своєю надмірною опікою. Але іноді пригостити сина його улюбленими голубцями мені ж ніхто не заборонить? — посміхнулася Надія Юхимівна.

— Домовилися. А мені ніхто не заборонить готувати для мого чоловіка його улюблену запечену курку та ніжне пюре.

— От і домовилися! Сьогодні обід уже повністю готовий. Тобі зараз потрібно більше відпочивати й не хвилюватися. Костя увечері повернеться, ти розкажеш йому про дитину?

— Розкажу, звісно!

— Катю, я не знаю, яка з мене вийшла свекруха, але бабусею я точно буду найкращою у світі!

— А ми з Костею дуже постараємося бути чудовими батьками, — щиро усміхнулася Катя.