Одна молода ще жінка впала у важку депpeсію. Минали дні.., а вона не хотіла виходити з дому , вставання з ліжка завдавало їй невимовних стpaждань , приймати їжу стало для неї справжніми тортурами.
Денне світло дратувало її . Тому вікна були зачинені , жалюзі опущені. А в голові у неї роїлися найчорніші думки …
Часто думала про смepть як про позбавлення від немилого життя.
Чоловік, що дуже її любив, оточував увагою та піклуванням, дедалі сильніше непокоївся і журився через її стан .
Переконав її , щоб дозволила обстежити себе найвідомішим неврологам і психіатрам.
Світила медичної науки виписували ліки, призначали аналізи, радили якнайбільше розважатися й подорожувати.
І все виявлялося марним …
Бідолашна жінка все глибше занурювалася у стан жyрби та чорної меланхолії.
Читайте також: Притча, яку варто запам’ятати: «До тебе повертається все, що ти робиш»
Проте чоловікові таки вдалося її зцілити . Зцілити безкорисливою і переможною любов’ю , а ще трьома короткими словами.
Якось він підійшов до неї, поглянув на неї очима, в яких бриніли сльози, і мовив:
– Я з тобою !
Одного разу вчителька запитала дітей-першокласників:
– Чого потребує людина , що прагне бути щасливою?
Відповіді були розмаїтими :
гарного помешкання, доброї їжі, чималих статків, міцного здоров’я…
Вчителька додала ще : цікавої роботи, визнання колег та друзів, Божого благословення.
Те все було ретельно записано на класній дошці.
– Ми нічого не забули? – спитала вчителька насамкінець.
Тут одна дівчинка піднесла руку і мовила:
– Потребує ще одної людини.
Читайте також: Притча про те чому погані люди живуть добре, а у добрих повно проблем
