Три місяці тому я забрав стареньку маму до себе, вона якраз занедужала тоді. До цього вона й сама добре справлялася, хоча їй 72. Мама любила собі купувати гарні речі, іноді могла щось купити і з косметики, фарбувала волосся і ще дивилася за собою. Загалом, щиро кажучи, моя мама не з тих жінок, які після 60 одягають хустинку і чекають останнього дня з сумом.
Всі ці три місяці, що мама була в мене, я доглядав добре за нею, все їй купував. Коли побачив, що їй стало краще, то став просити, щоб вона поверталася додому. Я не просто це говорив, адже бачив, що мама сама все може робити.
Справа в тому, що, як тільки їй ставало краще, мама, яка звикла, що я день і ніч дбаю про неї, вже не могла зрозуміти, чому я їй щоразу не готую свіжий сніданок та обід, як спочатку, вона хотіла, щоб я ще більше їй приділяв часу, як в перші тижні.
Справа в тому, що перший мій шлюб був невдалим, ми розлучилися, а зараз я став зустрічатися з Тетяною, своєю сусідкою, вона чудова людина. Ми з нею плануємо створити сім’ю, а мамі ця людина не подобається, вона запевняє, що я помиляюся в ній. Тому я вирішив, що буде краще, як мама житиме в себе, а ми просто приїжджатимемо до неї і допомагатимемо їй.
А мама образилася, вона говорить, що хоче жити зі мною, їй краще коли ми разом.
Та мама моя ще й цілком сама справляється, може жити окремо, а я частенько навідуватимуся до неї, в усьому допомагатиму їй. Я теж вважаю, що маю право на своє особисте життя, хочу влаштувати і його та мати хорошу сім’ю. А мама ображається, не розуміє мене. Вона старенька, мені шкода її, але не знаю, як правильно їй все пояснити.
Фото ілюстративне.