Ми з чоловіком обоє виросли в місті і я ніколи за ним не помічала бажання жити в селі. Але нещодавно мій чоловік заявив, що хоче будувати заміський будинок. Тепер ми з ним мало не розлучаємося через це.
Справа в тому, що житло у нас є, нехай моє, але я слова жодного разу не сказала Івану, що це не його квартира. Ми одружені вже 8 років. І в сім’ї ростуть дві дочки, їм зараз по 6 років – двійнята. Квартира у нас простора, хоч і двокімнатна, вона мені дісталася від дідуся по батькові. І до недавнього часу я щиро вважала своє житлове питання давно вирішеним. Джерело
Наші з чоловіком батьки навідують нас рідко – моя мама моя ще працює, батьки Івана живуть у сусідньому містечку. Після того, як наші дівчатка пішли до дитячого садка, а я вийшла на роботу, ми почали замислюватися і про те, щоб придбати машину, поміняти кухонний гарнітур, з’їздили відпочити на море, коли дочкам виповнилося по 4 роки. Відпочинок на морі нам дуже сподобався. Тільки не вийшло більше.
Трохи більше року тому моєму чоловікові несподівано дісталася ділянка землі в селі. Недалеко, в сусідньому районі, де свекри живуть. На ділянці був старий будиночок, двоюрідна тітка свекрухи там жила. І Іван загорівся будувати там будинок. Я не була в захваті від цієї ідеї з самого початку.
–Ти там жити зібрався? – спитала я чоловіка. – А на роботу на автобусі їздити?
– Ні, – відповів Іван, – жити буду тут. Нехай там буде дача. Та й хіба мало що. На старості років туди з тобою поїдемо. А квартиру дівчаткам залишимо.
Я не розумію бажання свого чоловіка. У нас в місті кілька багатоповерхівок. В одній із них ми живемо, а навколо приватний сектор, до лісу – рукою подати. Річка теж близько. Якої природи нам не вистачає? Городу?
Але чоловік вперся зі словами: – Я так вирішив.
Ну вирішив і добре б, але будинок треба будувати з нуля. На які гроші? Правильно, на свої. А жити ми будемо на ті, що залишиться. Тобто на мою зарплату. Вчотирьох. Є і ще один нюанс. Ділянка номінально належить мамі Івана. І ніяких дій для того, щоб перевести її на сина, свекруха не робить.
– Не бачу в цьому потреби, – заявила вона. – Навіщо зайвий раз бігати з документами, Іван у нас один, все йому і дістанеться.
Та я вважаю, що якщо вже і вкладати гроші, то треба бути впевненим, що ти вкладаєш у своє. Іванові допомагає батько, вони багато роблять самі, виходить дешевше. Але і на це йде вся зарплата чоловіка, і навіть більше. Ні відпочинку на морі, ні машини. Чоловік від мене відмахується: – Я сам збудую цей будинок.
Але що насправді виходить – живемо на мої гроші, а дівчат почали одягати за залишковим принципом. Він міг би говорити, що сам, якби його будівництво не відбивалося на нашій сім’ї, а так що виходить? Будинок свекрухи, а годую всю сім’ю я? Коли я все це виклала своєму чоловікові, він образився:
– Ось як ти заговорила, про розлучення думаєш? Не думав, що ти така. Ось чому ти вимагала, щоб ділянку і будову на мене переписали! Ти ще на аліменти на мене подай і про квартиру, в якій ми живемо згадай, чия вона.
Так ми через нерозуміння посварилися на рівному місці. Я не про розлучення думаю, а про те, як звести кінці з кінцями, поки чоловік виконує свою чоловічу програму – будує будинок. Навіть не знаю, як далі буде. Там ще роботи на кілька років – і що, весь цей час ми повинні собі у всьому відмовляти, а сім’ю маю тягнути я одна на свою зарплату? Цікаво виходить, адже будинок і досі належить свекрусі.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
