– Не розумію, що цим жінкам ще треба? І чого він тільки для родини не робив! – жаліється Тетяна Сергіївна. – Прийшов син додому, а ні дружини, ні дитини, ні їх речей! І слухавку не бере! Він же працював, сім’ю утримував! І внучку забрала, їй ще трьох років немає! Куди подалася? До батьків, жити з дитиною на кухні.
У Галі ж ще старша сестра з чоловіком і дитиною в квартирі живуть! Як ця криза почалася, так і повернулися до її батьків зі знімної квартири – нема чим платити. Ще й Галя туди ж. Чого не жилося?
Тетяна Сергіївна – моя свекруха, сподіваюся в найближчому майбутньому – колишня. І це тільки їй здається, що я пішла прямо на рівному місці, а її дорогоцінний Дмитро все робив для сім’ї. І головний козир – він працював, сім’ю забезпечував, житлом забезпечив. Забезпечив, ага. Житло раніше належало його бабусі, тепер мамі, а нас – пустили жити.
– Так вона вдячною має бути! – пишалася Тетяна Сергіївна. – Інші на старті і цього не мають. На свою ж старшу сестру подивися? Скільки років з дитиною по знімних квартирах, тому що ні у самої, ні у чоловіка за душею нічого. А мій Дмитро дивись, як – сім’ю завів, коли стало куди привести дружину молоду.
Те, що Дмитро не заробив на квартиру – справа десята. І головне, від Дмитра я спочатку нічого подібного не чула, навпаки:
– Не звертай уваги, – радив чоловік, – яка тобі різниця, що мама говорить. Я ж так не думаю і тобі нічого не висловлюю!
Не висловлював, два роки, поки дочка не народилася. Але і маму свою не зупиняв, коли вона могла раптово у вихідний прийти в гості рано вранці.
– Так що такого сталося? Ну прийшла і прийшла! Нічого, ага. Крім:
– Посуд з вечора треба мити! Чи не своє – не шкода?
Або: – І обіду ще немає, тільки м’ясо буде варитися дві години, це коли ви з сином пообідаєте? Ввечері?
Або: – Навіщо шторки змінила? Чим тобі ті не подобалися? Гроші нікуди дівати?
І ось, коли я в декреті спробувала вже сказати свекрусі, що не треба вчити мене, коли ставити обід готувати, міняти мені килимок у ванній чи ні, чоловік вперше втрутився в наші з свекрухою стосунки:
– Навіщо ти так різко говориш з моєю мамою? Вона все для нас зробила, а ти огризаєшся? Кивнула б мовчки. І все. А на рахунок шторок і килимка я тобі і сам сказав: я тепер заробляю один, треба гроші берегти. Тобі ще три роки сидіти в декреті, буде, куди їх витратити!
Сказав прямо при мамі. Так було прикро, потім чоловік вибачився, але маму свою не попередив, щоб перестала мене вичитувати з приводу і без.
– Ні, – сказала свекруха, – я не припишу внучку тут. Раптом продати надумаю? Ти у батьків зареєстрована? Ось туди і Діанку прописуй.
– В поліклініку нас прикріплять, – пояснюю чоловікові потім, – а з садком як бути? Потім возити доньку в інший район по годині в одну сторону? Нічого страшного, будемо возити, – відповіла мені вже Тетяна Сергіївна, якій Дмитро, мабуть, мої слова передав.
– Діма, – прошу чоловіка, – мені гроші потрібні, потрібно доньці черевики купити і мої кросівки порвалися.
– А куди ти гроші діла? – запитує чоловік спокійно.
– Які гроші?
– Які ти отримуєш на дитину, – каже, – де вони?
Ось нормально так, я єдиний раз у нього за весь час, за всі півтора року життя дочки попросила грошей, а він вирішив поцікавитися, куди я діваю гроші.
– Я забиваю холодильник продуктами, оплачую комуналку, купую все, аж до зубної пасти, – продовжує чоловік, – які гроші ти з мене питаєш? Ми живемо, квартиру не знімаємо, кредитів немає, а тобі все не вистачає? Так, я вважаю, що гроші в сім’ї повинні бути у того, хто працює і заробляє. Так навіть і потім, коли ти вийдеш на роботу. Якщо тобі зараз грошей бракує, то краще бюджет буде в моїх руках, я його не розтринькаю на всякі дрібниці.
Кросівки? Треба було раніше думати і в ремонт віддати старі. Я просила гроші на взуття дочки і собі у мами з татом. Напевно вона і висловила за це Тетяні Сергіївні:
– Не робиться так!
А мама чоловіка прийшла до мене з нотаціями і розповіддю, який хороший і порядний мені попався чоловік, як розумно він все мені пояснив, що мене треба вчити і вчити. І бути вдячною за науку.
– Зате гроші завжди у вас будуть! – закінчила Тетяна Сергіївна свій монолог. – Ти б все розтринькала. Я як згадаю нові штори і килимок – досі незрозуміло! Навіщо тобі це знадобилося.
– Ну так, не легко тобі, – висловилася сестра, – ось це жмот! Цікаво, а куди він гроші відкладає? Мамі на книжку? Собі на старість? Біжи, поки не пізно.
Тікати було нікуди і жевріла надія, що Дмитро відійде, схаменеться, що це тимчасове декретне затемнення.
– Діма, – прошу чоловіка ввечері, – посидь з донькою, я хоч займуся домашніми справами.
– Я з роботи, я втомився, – відповів чоловік, – я можу відпочити? Чим ти весь день займалася, поки я працював, заробляючи на ваші нескінченні забаганки?
А потім сталася криза. І Діму посадили вдома на дистанційну роботу, урізавши зарплату на третину.
– Треба економити, – сказав чоловік. – Тепер виплати на дитину ти теж будеш мені віддавати. А я гроші буду відкладати, тепер хай вже буде все в моїх руках.
Гроші я чоловікові не віддала. Зібралася, і поїхала до батьків.
– Добре вже, – сказала мама, – сестра через кілька місяців з чоловіком знову на знімання піде, кімната буде вільна, а поки на кухні поспиш, а внучку ми з дідом до себе в кімнату заберемо. Краще вже на кухні.
Зібрала наші речі, поки чоловік був у мами, сестра викликала мені таксі і оплатила його.
– На порожньому місці, від хорошого надійного чоловіка! Зі своєї квартири на кухонний диванчик! Хоч би подумала про дочку! Їй батько потрібен. Ну що ж, не жилося сито і за кам’яною стіною, нехай спробує сама.
Спробую. Доньку в садок віддам і буду думати про своє житло. І ніхто мені не буде дорікати за нові штори і не жадати звіту за витрачені на зубну пасту гроші.
Фото ілюстративне – ilady.