Я вже звикла до того, що чоловік щомісяця на два тижні їде у відрядження. Принаймі, так тривало останніх два роки. Я сумувала, але нічого вдіяти не могла – робота є робота.
Ми з Сергієм одружені вже вісім років. За цей час Сергій спромігся купити для нас власне житло. Зараз ми живемо у великій трикімнатній квартирі. Здавалося б, от воно – щастя. Але, у нас з чоловіком немає дітей.
Того ранку, я, як завжди, відправила чоловіка у чергове відрядження, у мене був вихідний, і я вирішила випити кави. Насолоджуючись цим чудовим напоєм, я думала про те, як мені пощастило. Після кожного відрядження Сергій дарував мені квіти, часто ще й цінні подарунки.
Мої роздуми перервав телефонний дзвінок. Телефонувала моя сестра, яка живе в іншому кінці міста. В голосі чулась якась стурбованість:
– Марино, ти тільки не хвилюйся, але твій Сергій точно у відрядження поїхав? – якось дивно запитала мене сестра.
Я не знала, що відповісти, тому відповіла коротке: – Так.
Тоді Світлана продовжила:
– Він обманює тебе, Марино. Я щойно глянула у вікно, і бачила, як Сергій з маленькою дівчинкою і літньою жінкою заходили в під’їзд сусіднього будинку. Якщо мені не віриш – приїжджай, сама у всьому переконаєшся.
На наступний ранок я поїхала до Світлани і ми почали вичікувати. Все сталося так, як вчора мені розповідала сестра – мій чоловік, разом з маленькою дівчинкою, років 3-4, і літньою жінкою, вийшли з під’їзду сусіднього будинку і кудись попрямували. Я не може сказати, що я тоді відчувала – біль, образу, розчарування. Я була розбита.
Поки закінчилося чергове “відрядження” чоловіка, Світлана встигла дізнатися, що квартира в сусідньому домі належить моєму чоловікові, і що там живуть бабуся з онучкою, мами якої не стало при появі дитини на світ.
Через два тижні Сергій повернувся з оберемком троянд і черговим подарунком для мене. Я не витримала, і прямо сказала, що все знаю, і чекаю пояснень.
– Це моя донька. Вона живе з своєю бабусею, кинути їх я не можу, тому вирішуй сама, що робити, – без зайвих емоцій сказав мені Сергій.
Першою моєю думкою було розлучення, але чим більше я думала про розлучення, тим більше мені пригадувалася та маленька, ні в чому не винна дівчинка. Зранку я ошелешила чоловіка своїм рішенням:
– Сергію, я думаю, що дитині треба жити з батьком. Давай заберемо дочку до нас.
Сергій від несподіванки аж заплакав. Ми стали жити вчотирьох, бабуся теж до нас переїхала. А через рік я сповістила всім ще одну новину – я теж чекала дитину.
Передрук заборонено.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
