fbpx
Breaking News
Чoловік пoїхав на заpобітки і прoпав на 15 років. Марія його чекaла, а вuявилося, що весь цей час він жuв з кoxанкою на сусiдній вyлиці
Я нiколи нe зaбуду тoй дeнь. Мати зненaвиділа мене. Вона ввaжала мене вuнною у всьому. Я плaкала нoчами і клuкала тата, а вона пpиходила і бoляче бuла. Ім’я батька стало найжoрсткішим тaбу. Мені було всього сім років, але я вже пoвністю вiдчула, щo таке людськa неспpаведливість
Увeчері чoловік пpийшов з рoботи пiзніше звичaйного. Нaвіть не вечеpяючи, він вiдправився у вaнну. Я тиxенько дiстала його телефон і oбімліла. Кyпа смс і телефонних дзвінків від якoїсь Королеви. Він дзвoнив їй чaстіше, ніж свoєму нaчальнику! – Сань, а хто така Королева і чoму вона жuве у тебе в телeфоні? – зaпитала я, кoли чoловік вuйшов з дyшу
Молитва до святого Фоми, яky потpiбно пpoчuтaти 19 жовтня. Вона дoпoмoже кoжнoму у вaжку хвилину, пpoблeми та негaрaзди сaмі підyть назавжди
Марина, нe задyмуючись, вiдвезла Любу до батьків чoловіка. Пoяснила їм своє pішення дoсить пpосто: нeмає сeнсу чeкати дaлі – її сiмейне жuття стaє тiльки гіpше. Бабуся і дідусь взяли внучку, а Марина викpеслила дoчку із свoго жuття. Дoля бyмерангом їй yсе пoвернула – у жінки не бyло жoдного рiдного внyка
Життєві історії
Тoго дня Орися вiдчула, щo жuти бiльше нe хoче. Гpала музика на Андрієвому вeсіллі, він одpужувався з Маринкою, у якої бyло всe: і дaча, і дiм, і нoвий aвтомобіль. Та xіба мoжна за гpоші щaстя кyпити

Тoго дня Орися вiдчула, щo жuти бiльше нe хoче. Гpала музика на Андрієвому вeсіллі, він одpужувався з Маринкою, у якої бyло всe: і дaча, і дiм, і нoвий aвтомобіль. Та xіба мoжна за гpоші щaстя кyпити.

Місто спало в холодних ранкових сутінках, оповитих туманом, та вже не спалося Орисі. Сьогодні чудовий день у її родині, виходить заміж старша сестра. Усе чомусь падало з рук від хвилювання, неначе не сестра, а вона наречена. Джерело

Гуляло весілля, Орисі підморгували хлопці, запрошували до танцю. Та чекала вона на одного-єдиного. Ось-ось мав повернутися з армії Андрій, юнак її мрії і сподівань.

І він повернувся – засмаглий, стрункий, змужнілий. Усе ще не вірилося Орисі, що Андрій з нею, зовсім поруч і – тільки її.

– Орисечко, тепер ми завжди будемо разом, – шепотів закохано Андрій, голублячи дівочі коси.

Читайте також: В рoзпал вeсілля пpиходить тeлеграма: “У нaс наpодився син. Пpиїжджай швuдше.”. Гoсті спoчатку пoдумали, що це жaрт, а наpечена мoвчки зняла фaту. – Вiзьми, мoже, знaдобиться. Тій, iншій

Орися тільки ніяково посміхалася. Була дуже щасливою.

Та минали дні і ставав якимось іншим Андрій. Нарікав, що нема у них власного будинку, мріяв про нову машину. Мовляв, он як люди живуть, а як же ми будемо? Ні хати нормальної, ні грошей, аби її купити. На заробітки податися, чи що?

Орися мовчала, боронилася від цих колючих слів своєю любов’ю. Та Андрій усе частіше повертався до подібних розмов. Як приклад називав Орисі її подругу Марину. Все було у неї: і дача, і дім, і новий автомобіль батьки подарували.

Орися ставала від тих слів маленькою і беззахисною, ніби дитина, яку образили, а вона не знає, що відповісти. А котрогось дня відчула, що жити більше не хоче. Став тоді на порозі Андрій. Тримав у руках великий букет троянд.

– Це тобі, – прошепотів. – І прости мені. Я одружуюся з… Мариною.

Грала музика на Андрієвому весіллі, плакала Орися у себе в кімнаті.

Минув час. Чула Орися, що не має Андрій у сімейному житті великого щастя. Марина пропадала на базарах, часто бувала у пошуку товару у різних закордонних поїздках. Постійно дорікала Андрієві, що не вміє «крутитися», сидить на одній зарплаті.

Ті чутки бoлем щеміли у серці Орисі. Топила їх глибше, відкладала на саме денце душі. Тішилася щастям старшої сестри, у якої недавно народилася ще одна донечка.

Орисі додалося турбот. Ось і сьогодні бігає по магазинах, хоче купити щось для племінниці. Вибрала, продавець запакувала гарно подарунок ще й рожевою стрічкою перев’язала. Та при виході хтось ненароком штовхнув Орисю, вибив з рук пакунок.

– Вибачте, я не хотів…

Боже мій, чого так терпне у Яринки душа? Перед нею стоїть Андрій, її перше й останнє кохання.

– Орисю, люба, мила моя дівчино…

Про що це він? Ступила до виходу.

– Зачекай, не йди, дай сказати. Я помилився тоді, я й досі не можу забути тебе…

І тут чиїсь настирливі рученята схопили Андрія за руку, потягли за собою.

– Татку, ти ж обіцяв мені купити ляльку!..

Дивилися на Орисю з цікавістю пара карих оченят, і вона впізнала в них Марину. Маленька дівчинка була копією своєї мами. У цю мить Орися хотіла перетворитися на пташку, випурхнути з магазину. Не змогла. Тільки обдала тужливим поглядом Андрія і бігла від нього геть. А вслід їй летіли слова:

– Я помилився, Орисю, не йди…

Оксана СОТНИК

Related Post