fbpx
Breaking News
Весілля справили пишне, багате, в церкві вінчалися. Свeкрyха бігала біля невістки, намагаючись догодити в усьому. Гості були з села, тому добре знали цю жінку та її сина, кuдaли кoсі погляди на свaху. А як Денис привів Катю додому, її чeкaло спpaвжнє пeкло
– Нe дaсть твоя мама нам рaзом бути, – зітxаючи, частенько повторювала Настуня. Бухгалтерка Зоя Семенівна була жiнкою вoльовою та вредною – сказала, як вiдрiзала: – Тобі сeлючка, дочка дoярки – нe пaра
Ніна черговий раз гuдлuво змoрщила ніс від лeжачoї мaтері і вискoчила на вyлицю. – Слуxай, давай здaмо її в iнтернат. Скільки вже мyчuтися з нею!– Тату, ну скільки можна це тepпіти? – кpичала до батька. – Ми всi вже засмepділися її cцьoхaми
Через два роки після того злoщaсного дня народження, до Оксани знову зателефонувала Юля і швиденько сказала: – Привіт, я дуже xочу, щоб ти була хpесною для моєї доньки. – Це лише ти у мене така дypепа, що можеш у своєї poзлучниці дитину xрестити, – гoлосила мама
Вервиця до Прeoбрaження Ісуса Христа, оcoблива Молитва яky слiд чuтати — 19 серпня. Бeзмipна cuла цiєї Молитви дoпoмoже кoжнoму у йoго пpoблeмах
Життєві історії
В рoзпал вeсілля пpиходить тeлеграма: “У нaс наpодився син. Пpиїжджай швuдше.”. Гoсті спoчатку пoдумали, що це жaрт, а наpечена мoвчки зняла фaту. – Вiзьми, мoже, знaдобиться. Тій, iншій

В рoзпал вeсілля пpиходить тeлеграма: “У нaс наpодився син. Пpиїжджай швuдше.”. Гoсті спoчатку пoдумали, що це жaрт, а наpечена мoвчки зняла фaту.

Надія працює бібліотекаркою у невеличкому селі. За більш як двадцять літ сумлінної роботи у царстві книг начиталася стільки сюжетів, пережила подумки сотні чужих доль. Шукала схожу на свою, бо її власне життя, як каже, варте, мабуть, теж, щоб перенести його на папір. Принаймні одну сторінку Надиної долі, ту, з далекої тепер уже юності. Джерело

З Анатолієм Надія дружила ще зі школи. Ніхто не сумнівався: вони створені одне для одного. Але надійшов час pозлуки: Надійка вступила до інституту культури, Анатолій пішов до аpмії. Майже щодня летіли листи, освідчення в коханні, клятви у вірності й бажанні завжди бути разом.

Уже й мама Анатолія кликала Надійку невісткою, просила поділитися новинами про її сина. Бо ж знала: надсилав Анатолій вісточки про себе Надійці набагато частіше, ніж писав додому, батькам.

І ось, нарешті, довгождана зустріч. А незабаром – і весілля.

Вони були такою гарною парою: тендітна Надійка і змужнілий її наречений.

Грали весільні музики. У дарунок молодим – вальс для двох. Ніжна мелодія бентежила душу, ніби несла їх на крилах щастя і любові, радісних мрій. Здавалося, цьому ніколи не буде кінця. Губи вкотре шепотіли слова кохання. А музика пливла, линула над селом, пророкувала молодим щасливе майбутнє.

Читайте також: Сашко огoлосив батькам про oдруження на пeршій кpасуні в сeлі – блакитноокій, стpункій Ангеліні. Дівчина повеpнулася в сeло, бо чекaла дuтину від iншого. Рoзкрив їхню тaємницю дiд Іван

Напевне, у їхньому житті так би й було. Якби не телеграма… Її зачитали разом з іншими весільними вітаннями, які надійшли у цей святковий день на адресу Надії та Анатолія.

“…Наpодився син. Приїжджай швидше. Сумую за тобою…”. Слова падали, мов важке каміння, перериваючи мелодію вальсу.

Гості сприйняли це, як чийсь жарт. Вже й самі підкидали веселі жартівливі слова. Надія теж сподівалася, що це просто вигадка. Але… Розгублений погляд Анатолія, благання не звертати ні на що уваги, мовляв, він потім пояснить усе. І взагалі, кохає він тільки її, одну-єдину.

Надія і сама не знає, звідки взяла сили. Не заплaкала, не дорікнула й словом. Мовчки зняла фату, поклала у руки Анатолію.

– Візьми, може, знадобиться. Тій, іншій. Бажаю щастя…

Пізніше люди гомоніли: мовляв, зіпсували весілля. Батьки Анатолія та й самої Надії звинувачували дівчину у поспішності. Змовчала б, підіграла, ніби справді – це жарт, і усе було б гаразд. І прожили б вони на радість собі й родині у щасті й злагоді усе життя.

Справді, трапилася з Анатолієм ця оказія. Коли служив в аpмії, під час чергового звільнення у місто познайомився з однією дівчиною. Кілька разів зустрілися. Правда, Оленка, так звали його нову знайому, якось зізналася, що чeкає від нього дuтину. Але ж він їй нічого не обіцяв! Врешті, з ким у молодості таких випадків не буває? А, може, це і не його дитина? Він не впевнений, що Олена сказала правду.

Утім, як би там не було, до цієї дівчини Анатолій таки не поїхав. Але і Надію розпочати спільне життя умовити не зміг.

Вона виплaкувала свій бiль наодинці. Довгими безсонними ночами, коли ніхто не чув і не бачив.

Пізніше Анатолій виїхав із села. Одружився. Чула Надія від людей, що не дуже ладиться у колишнього її коханого життя з дружиною. Не раділа і не співчувала. Знала для себе одне, що і досі любить Анатолія.

Так і не вийшла заміж. Шукала розради у книгах, тішилася чужими сюжетами.

…Я познайомилася з Надією теж випадково, під час фольклорної практики в одному з сіл на Теребовлянщині. Ця жінка знає багато чудових, тепер уже призабутих, народних пісень. Колись сама записувала їх від своєї бабусі, від літніх жителів села. Якось, за розмовою, Надія перегорнула ось цю сторінку свого життя.

– Знаєте, інколи думаю: може, й справді, я тоді поспішила? Адже Анатолій кохав мене, я знаю. Напевне, варто було йому простити. Адже не весілля я зіпсувала, а своє життя. Але чому ж тоді кажуть: на чужому горі свого щастя не збудуєш?..

Я нічого не могла порадити Надії. Та й, напевне, мої слова цій жінці не потрібні. Вона зробила свій вибір. Тільки чомусь завжди, коли згадую Надію, ніби чую бентежні звуки весільного вальсу. Перервану мелодію для двох…

Олеся КЕРНИЧНА.

Related Post