Тітка Валентина мене до себе покликала, щоб мені правду розповісти. Спочатку я на неї дуже розсердилася, а потім стала думати, як виправити ситуацію. Наближався мій день народження. Я запросила маму, і сказала, що батька не буде. І тата запросила, пообіцявши, що ми удвох посидимо. Коли вони у мене зустрілися, обоє відразу хотіли піти, але я попросила їх залишитися на 5 хвилин

Мої тато і мама живуть в одному селі, але вони розійшлися ще коли я в школу ходила.

Зараз я вже сама доросла, маю свою сім’ю, і мені дуже незручно бігати від однієї хати, де живе мама, до іншої хати, де живе тато.

Батьки мої – люди у віці, мамі 65, а батькові 68 років. Ні мама, ні тато, після розлучення так і не створили власні сім’ї.

Я до того, як заміж вийшла, з мамою жила.

А батько після розлучення повернувся до своєї мами (бабусі давно не стало).

От і живуть вони кожен самотньо у своїх хатинах.

А мені треба вибирати, до кого з них іти, особливо на свята. І у мами, і у тата я єдина дитина.

За ці роки я багато разів намагалася їх помирити, але у мене нічого не виходило.

Я не могла зрозуміти, що ж такого між ними могло статися, що вони не спілкуються майже 30 років.

Питаю маму, а вона каже – він мені зрадив!

Тата питаю, а він клянеться – ніякої зради не було!

От і зрозумій їх, хто правду каже.

Я би ще довго мучилася в здогадках, якби мамина молодша сестра, тітка Валентина, не вирішила розповісти правду.

Виявилося, що це вона на мого тата наклеп звела, що той мамі зраджує з своєю співробітницею.

Навіщо вона це зробила? Бо заздрила! Мої батьки дуже добре між собою жили, мама сильно тата любила, тому і не пробачила, коли дізналася про “зраду”.

Тітка Валентина зараз дуже хворіє, і її совість не дає спокійно їй жити. От вона мене до себе покликала, щоб мені правду розповісти.

Спочатку я на неї дуже розсердилася, а потім стала думати, як виправити ситуацію.

Наближався мій день народження. Я запросила маму, і сказала, що батька не буде. І тата запросила, пообіцявши, що ми удвох посидимо.

Коли вони у мене зустрілися, обоє відразу хотіли піти, але я попросила їх залишитися на 5 хвилин.

Я набрала тітку Валентину, включила гучномовець, і вона нарешті, через роки і крізь сльози зізналася, що нічого не було, і що вона все це вигадала через заздрість.

А тоді я тихенько вийшла з кімнати. Батькам був потрібен час, щоб прийняти і усвідомити почуте.

Покликали вони мене через годину, в кімнаті вони сиділи заплакані обоє.

Ми нарешті сіли за стіл і відсвяткували мій день народження.

Я дивилася на них, і мені їх було дуже шкода – вони прожили в самотності свої найкращі роки.

Дуже хочеться вірити, що хоч на старості вони стануть міцною підтримкою і опорою одне для одного.

Спеціально для Українці Сьогодні.

Фото ілюстративне.

You cannot copy content of this page