Мої тато і мама живуть в одному селі, але вони розійшлися ще коли я в школу ходила.
Зараз я вже сама доросла, маю свою сім’ю, і мені дуже незручно бігати від однієї хати, де живе мама, до іншої хати, де живе тато.
Батьки мої – люди у віці, мамі 65, а батькові 68 років. Ні мама, ні тато, після розлучення так і не створили власні сім’ї.
Я до того, як заміж вийшла, з мамою жила.
А батько після розлучення повернувся до своєї мами (бабусі давно не стало).
От і живуть вони кожен самотньо у своїх хатинах.
А мені треба вибирати, до кого з них іти, особливо на свята. І у мами, і у тата я єдина дитина.
За ці роки я багато разів намагалася їх помирити, але у мене нічого не виходило.
Я не могла зрозуміти, що ж такого між ними могло статися, що вони не спілкуються майже 30 років.
Питаю маму, а вона каже – він мені зрадив!
Тата питаю, а він клянеться – ніякої зради не було!
От і зрозумій їх, хто правду каже.
Я би ще довго мучилася в здогадках, якби мамина молодша сестра, тітка Валентина, не вирішила розповісти правду.
Виявилося, що це вона на мого тата наклеп звела, що той мамі зраджує з своєю співробітницею.
Навіщо вона це зробила? Бо заздрила! Мої батьки дуже добре між собою жили, мама сильно тата любила, тому і не пробачила, коли дізналася про “зраду”.
Тітка Валентина зараз дуже хворіє, і її совість не дає спокійно їй жити. От вона мене до себе покликала, щоб мені правду розповісти.
Спочатку я на неї дуже розсердилася, а потім стала думати, як виправити ситуацію.
Наближався мій день народження. Я запросила маму, і сказала, що батька не буде. І тата запросила, пообіцявши, що ми удвох посидимо.
Коли вони у мене зустрілися, обоє відразу хотіли піти, але я попросила їх залишитися на 5 хвилин.
Я набрала тітку Валентину, включила гучномовець, і вона нарешті, через роки і крізь сльози зізналася, що нічого не було, і що вона все це вигадала через заздрість.
А тоді я тихенько вийшла з кімнати. Батькам був потрібен час, щоб прийняти і усвідомити почуте.
Покликали вони мене через годину, в кімнаті вони сиділи заплакані обоє.
Ми нарешті сіли за стіл і відсвяткували мій день народження.
Я дивилася на них, і мені їх було дуже шкода – вони прожили в самотності свої найкращі роки.
Дуже хочеться вірити, що хоч на старості вони стануть міцною підтримкою і опорою одне для одного.
Спеціально для Українці Сьогодні.
Фото ілюстративне.