fbpx
Життєві історії
Тетяна з синочком жили бідно, кожну копійчину рахували. А батько, тим часом, іншій купував коляску за 20 тисяч

– З дитиною живемо – копійки рахуємо! – розповідає тридцятисемирічна Тетяна. – Цього року в перший клас його треба зібрати – я вже в жaху, як все дорого! Причому, самі звичайні речі, без викрутасів – портфель, костюм, кросівки. На дороге я навіть не дивлюся вже. А дехто в цей самий час коляски за 20 тисяч купує!

– Почекай. Які коляски?

– Дитячі. Пішли з подругою в парк, вона народила нещодавно, витягла я її погуляти з малюком. Йдемо з її новенькою коляскою, я говорю – ой, як шкода, що сім років тому, коли я Ванюшу народила, таких крутих і зручних пристосувань ще не було. А вона каже – це ще що, он, дивись, які зараз коляски, я про таку мріяла, та не по кишені вона нам. І показує мені на пару з дитиною. Я дивлюся – а це Максим з дружиною! Уявляєш?

– Ого. Той самий Максим, батько твого сина, чи що?

Читайте також: ОЛЬГА КОЖНУ КОПІЙКУ ВИСИЛАЛА МАТЕРІ ДА ДОНЬЦІ, ЩОБ У НИХ ВСЕ БУЛО. ПО ГРИВНІ ЗБИРАЛА НА ОМРІЯНУ КВАРТИРУ, ТA КOЛИ ПРИЇХАЛА З ЗАРОБІТКІВ, ДОНЬКА ЇЇ ПОСТАВИЛА ПЕРЕД ФАКТОМ

– Ну да, наш біопапа! Йдуть, одягнені з голочки обоє. Мене побачив, очі відвів і пішов далі, сволота. Навіть “здрастуй” не сказав, ось тепер у нас як. Дитина у них, виявляється, народилася, зовсім маленький ще. Наташка каже – їх коляска більше 20 тисяч коштує! Чесно кажучи, це мене і зламало. Вирішила я – а подам-ка я на встановлення батьківства і аліменти, раз так! Копійки папаша явно не рахує. Ось нехай і допоможе своєму синові, це ж його дитина, як той, новонароджений.

Тетяна – самомама, не заміжня і ніколи там не була. Сім років тому народила сина, що називається, “для себе”. Вaгiтність вийшла випадковою, майбутній тато не хотів і чути про спадкоємця. А Тетяна раптом вирішила дитину залишити.

– З чоловіками мені складно! – каже вона. – Заміж я ніколи не хотіла, щоб ось прямо жити з людиною в одній квартирі, прокидатися в одному ліжку. Не моє це. А дітей люблю. Завжди думала – коли-небудь потім народжу для себе. А тут, якщо вже так вийшло, вирішила – значить, доля. Біопапі сказала чітко – на aбoрт не піду, але ти не переживай, мені від тебе нічого не треба! Спи спокійнo.

Чесно кажучи, в ті часи з Максима і взяти-то було нічого. Вчорашній студент, який приїхав із глибинки, він міг похвалитися тільки молодістю і здоров’ям. Тетяна ж, навпаки, тоді була забезпеченою і запакованою дівчиною, що мала все.

Тепер ситуація змінилася дзеркально.

Тетяна з сином живе досить скромно і зводить кінці, а Максим добре піднявся – займається бізнесом, купив квартиру, їздить на дорогому автомобілі, будує будинок. Одружився, дитина народилася, зовсім інша людина, не той, що в юності.

– Так правильно вирішила, звичайно, йди і подавай на аліменти! – радить подруга. – Давно вже було пора це зробити! І навіть не комплексуй. Зрештою, ти не за свої інтереси борешся, а за синові! Це його гроші!

А як вважаєте ви, порядно це – ось так через роки струсити з людини аліменти за “помилки молодості”? Тим більше, після того, як сама сказала свого часу – мені, мовляв, від тебе нічого не треба!

Або, може, по заслузі Максиму? Адже знав, що у нього дитина росте, міг би давним-давно допомагати добровільно. Ну хоча б запропонувати допомогу. Тим більше – можливості є. А раз він не тільки допомагати – вітатися не хоче, то треба його прищучити, нехай платить по суду.

Права подруга – давно треба було подати на аліменти? Дитину ще ростити і виховувати, йому стільки всього треба! А то, що тато не хотів цієї дитини – не аргумент зовсім.

Ви на чиєму боці? Що думаєте?

Джерело.

Related Post