– Моя дочка вважає мене поганою матір’ю! – сумно розповідає п’ятдесятилітня Ольга Романівна. – У неї купа претензій і образ. Справа в тому, що я народила одна, дочкин папаша кинув нас ще під час моєї вaгiтності. Де він і що з ним – з тих пір не знаю і знати не хочу Мені довелося мало не відразу після пoлoгів відвезти дитину до мами, а самій відправлятися на заробітки.
Дочці Ольги Романівни, Інесі, двадцять шість, але і зовні, і за характером вона швидше схожа на підлітка: насторожена, колюча, зла, постійно в напрузі, кожну хвилину готова дати відсіч. Це тим більше дивно, що першу половину життя Інеса провела з люблячою бабусею, доброї душі людиною. Бабусю Інеса дуже любила, зросла у неї на руках, і за логікою речей мала б бути хоч трохи схожою на неї: м’якою, плавною, велелюбний і жалісливою.
Але як би не так.
На жаль, бабусі вже немає на світі: вона пoмepла в той рік, коли Інесі виповнилося тринадцять. Після пoхoрону Ольга Романівна забрала дочку до себе в і була неприємно здивована її жopсткістю, безкомпромісністю, озлобленісттю на весь світ і, зокрема, на матір. Спочатку Ольга, пояснювала це шoком від втрати, потім – підлітковими гopмонами, потім, вже зневірившись – неправильним вихованням бабусі-пoкiйниці, яка внучці все дозволяла і виростила мoнстра.
Але ось минуло вже тринадцять років з дня приїзду дівчини в столицю, – половина життя! – а Інеса все та ж, немов тільки вчора зійшла з рюкзаком з поїзда далекого прямування на вокзалі.
– Ти мене кинула! – раз у раз заявляє матері Інеса. – Навіщо ти взагалі мене народила? Дитина тобі була не потрібна. І не сперечайся. Якби не бабуся, здала б в дитбудинок. Чому ти не зробила абopт?
– Я тебе не кидала! – раз по раз доводить дочці Ольга Романівна. – Я весь час була на зв’язку! Дзвонила вам з бабусею кілька разів на тиждень, з тобою розмовляла, ти не пам’ятаєш, чи що? Гроші вам висилала в міру можливості. Я працювала, щоб у вас все було!
Інеса просто не жила в дев’яності в глибокій провінції і не розуміє, що там творилося, вважає Ольга Романівна. Їй невтямки, що в містечку не було чого ловити абсолютно. Люди зарплату не отримували місяцями, роботи не було ніякої, взагалі, і мати не від хорошого життя в столицю рвонула. Більш-менш підзаробити в ті часи, на переконання Ольги Романівни, можна було тільки так.
– Кожну зайву копійку їм відсилала! – розповідає Ольга Романівна. – І я не шикувала, а знімала куток, працювала на двох роботах. Перший час на ринку торгувала, квартири прибирала, хапалася за все, що можна, поки щонайменше не влаштувалася. Які мужики? Не до них було! Але зате до приїзду дочки я зуміла купити маленьку двушку, майже без іпотеки, і так-сяк її обставити. Тепер дах над головою у нас з нею є. Правда, жити зі мною вона не хоче
Інеса закінчила в столиці середню школу, далі вчитися відмовилася навідріз, пішла працювати. При першій же можливості з’їхала від матері. Ось уже кілька років живе окремо, знімає кімнату з двома подругами.
– За своєю ініціативою на зв’язок не виходить, розмовляє крізь зуби, її позиція – ти мене кинула, ти мені не мати, я тобі нічим не зобов’язана! Її послухати, так гірше мене матері і не було в природі. Я їй кажу – а я подивлюся, яка ти будеш мати! Що тобі твоя дитина скаже, коли виросте. А вона заявляє – я, каже, народжувати взагалі не збираюся! Планує жити для себе, без проблем і тягаря. Я ось думаю, може, це покоління дев’яностих таке: невдячні егоїсти, думають тільки про себе? Все їм повинні і всі винні
Чи має право дівчина зараз «розмовляти крізь зуби» з матір’ю і дорікати їй в чому б то не було? Бач, ніжна яка, відчуває вона себе кинутою. Подумала б хоч трохи про матір. Яке тієї було в столиці, однією, без допомоги, без кута, без копійки грошей? Що могла, то для неї зробила. Мати все життя орала на двох роботах, і дочка повинна бути вдячна
А може, і правда Ольга Романівна – погана мати? Дочку вона залишила, як не крути, і тринадцять років спілкувалася тільки по телефону. Не виховувала кожен день, не варила кашку, не сиділа у ліжку, не міряла температуру.
Права дочка зі своїм безапеляційним «Ти мене кинула»?
Ви на чиєму боці? Що думаєте?
