fbpx
Життєві історії
Тетяна була найкращою коровайницею на усі сусідні села, тому, коли донька її найкращої подруги виходила заміж, вона побігла до неї, щоб разом вибрати коровай. Але Олена у відповідь мовчала, тільки якось дивно подивилася на Тетяну. – Ти не можеш бути коровайницею у нас на весіллі, моя донька не хоче. В коровайниці кличуть тільки щасливих у шлюбі жінок, щоб молоді жили щасливо, а твого чоловіка не стало, – мовила подруга. – Я була щаслива жінка у шлюбі, – сумно мовила Тетяна і бігом вийшла з хати Олени, щоб не наговорити їй нічого, адже знала, як вона погано живе зі своїм чоловіком. А наступного дня приїхала донька Тетяни з Києва, привезла подарунок на весілля

Олена та Тетяна були хорошими подружками з самого дитинства: народилися вони теж в один рік, обійстя їхніх батьків були по сусідству.

А коли дівчатка ще малими пішли до першого класу, то до десятого сиділи вдвох за однією партою. «Наче сестри», — казали про них люди. За матеріалами

Олена завжди мріяла стати хорошим економістом. А Тетяна, яка змалку дуже любила пекти смачні пиріжки, печиво і навіть навчилася в бабусі випікати запашний домашній хліб, вирішила стати хорошим кондитером. Кожна здійснила свою мрію: після закінчення технікуму Олена повернулася в рідне селище на посаду головного бухгалтера і продовжувала заочно навчатися в інституті. Тетяна, отримавши диплом кулінара-кондитера, стала до праці в хорошому ресторані в райцентрі і також подала документи на заочне навчання до інституту харчових технологій. Доля в дівчат складалася непогано, як за законом симетрії: в один рік здобули вищу освіту і вийшли заміж.

Тетяна, отримавши керівну посаду у місцевому відділі торгівлі, все одно продовжувала улюблену справу: тепер її знали і в рідному селищі, і в сусідніх селах як прекрасну коровайницю. Жодне весілля не обходилося без традиційних її шедеврів, а як люди всі її вихваляли, гарна слава ходила про жінку.

В особистому житті, щоправда, склалося у них по-різному: якщо Тетяна жила щасливо з чоловіком Володимиром, то Олена вже через кілька років пізнала і зраду, і байдужість з боку своєї половини.

У подруг підростали доньки.

Після 15 років щасливого подружнього життя у Тетяни сталася неприємність велика: не стало її чоловіка. Олена як могла, звичайно, підтримувала свою подругу, хоча й сама потребувала розради: чоловік у неї зовсім недобрим був.

Спливав час. Закінчили середню школу доньки подруг. Тетянина Вікторія мріяла бути юристом, стала студенткою. Донька Олени Ярослава пішла працювати в супермаркет. Казала, що хоче щасливо вийти заміж і створити велику та хорошу родину.

Часто в щирих розмовах-спогадах Олена й Тетяна мріяли про те, як віддаватимуть своїх рідненьких доньок заміж, як справлятимуть весілля, як радітимуть вдвох своїм маленьким онукам. «Я для твоєї Слави такий коровай спечу, якого ще нікому ніколи не випікали, — казала Тетяна. — В мене стільки нових ескізів, стільки ідей та планів…»

Незабаром Ярослава зустріла свою долю: в магазині познайомилася з непоганим місцевим хлопцем. Молоді сподобалися одне одному з самого першого погляду. Тож згодом в Олениній сім’ї планувалося гарне та веселе весілля. Тетяна разом із донькою готувалися до нього, як до власного свята: подбали про гарний та потрібний подарунок молодятам, купили собі обновки. А Тетяна ще й піклувалася про майбутній коровай, щоб вдався гарний та пишний.

Наближалася весільна субота. Тетяна пішла до Олени, прихопивши найкращі ескізи своїх найкращих короваїв.

— Ось поглянь, — показала вона своїй подрузі. — Давай вибирати кращого разом.

Але Олена у відповідь мовчала, тільки якось дивно подивилася на Тетяну.

— Щось сталося у вас?

— Розумієш… — запнулася Олена. — Я… не можу… Ярослава не хоче… Ти не можеш бути коровайницею у нас на весіллі…

— Чому?

Олена опустила сумний погляд додолу:

— Ти вдова. В коровайниці кличуть тільки щасливих у шлюбі жінок, щоб молоді жили щасливо все життя…

Після того, як не стало її чоловіка Тетяна була готова й до інших життєвих негараздів, тому слова найкращої подруги вразили її тільки першої миті. Вона дивилася на Олену і не вірила тому, що почула… Подруги. Як сестри — все життя. Потім мимоволі глянула на свою обручку, яку так і не зняла після того, як не стало її Володимира.

— Я у шлюбі була щаслива, дуже щаслива зі своїм чоловіком. Тому іншого собі не шукаю. Володя і зараз зі мною…

Тетяна повільно складала докупи ескізи своїх майбутніх короваїв.

— Мене майже 20 років кличуть у коровайниці, — мовила стиха. — І ще ніхто з тих молодят не розлучився і не овдовів… Бувай, Лєно. Щасти вам.

Щоб не наговорити подрузі зайвого стосовно Олениного «щастя» з чоловіком, Тетяна швидко пішла, не могла більше бути поряд з нею.

Наступного дня з Києва приїхала Вікторія. Тетяна сказала їй, що на весілля не піде, пояснила, чому. Донька мовчки її обняла… У день Ярославиного весілля вони поїхали на горбик Володимира. Дорогою купили великий букет червоних троянд, вони цей день проведуть всі разом…

Таїсія ЦЕГЕЛЬНА, м. Васильків.

Київської області.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – alp-prombud.

You cannot copy content of this page