fbpx
Життєві історії
Тепер я щодня збирала чоловікові контейнери з перекусами, прала його робочий одяг, дивилася, як він пізно повертається з будови. Все заради того, щоб швидше віддати борг моїм батькам

Я заміжня уже 13 років. Коли ми одружувалися, нам було по 25 років. У нас не було нічого, крім роботи. Жити нам не було де. Мої батьки жили в двокімнатній квартирі з моєю 13-річною сестрою. А мій чоловік не з нашого міста, вдома у нього були батьки, дві сестри та молодший брат.

Так що перші два роки ми жили на зніманні. Пробували збирати, але зарплати були невисокі, до того ж, ми багато витрачали на оренду. А потім мама запропонувала:

– У мене знайома терміново квартиру продає, до дочки збиралася переїжджати, недорого. У неї євродвійка, ну це коли спальня ізольована, а кухня і вітальня об’єднані. Будете купувати?

– На що, – питаю, – купувати? Недорого це скільки? Ого! У нас навряд чи 10-та частина від цієї суми є відкладена.

– Ну ми з батьком можемо вам дати ці гроші у борг, – сказала мама, – розплатитеся за кілька років. Тільки обов’язковою поверніть, нам ще сестру твою ростити.

Ми наважилися взяти у борг у моїх мами та тата. Розписку з нас не брали, я просто знала, що ми маємо повернути ці гроші.

– Я вас не кваплю, – казала мама, – головне, щоб ви пам’ятали, що гроші треба віддати. А своє житло – велика справа! Ось і дитинку принесете у свою квартиру, а не в орендовану.

Начебто й не вимагали, але щоразу нагадували: ви нам винні. Чоловік хвилювався, особливо коли я в декрет пішла. Тоді він навіть з роботи в своєму офісі звільнився і почав будівництвом займатися, щоб більше заробити.

– Це через обов’язок перед твоїми батьками, – пояснив чоловік, – так, я їм вдячний, але хотів би розплатитися і не почуватися зобов’язаним. Ти мене розумієш?

Я розуміла. Тепер я щодня збирала чоловікові контейнери з перекусами, прала його робочий одяг, дивилася, як він буквально валиться з ніг від втоми.

– Зате я багато чого навчився, – жартував чоловік, – буде що синові передати, всьому навчу по дому. Невістка майбутня в образі не буде.

Ми розплатилися з батьками за три роки. За ті три роки, коли я сиділа з дитиною в декреті, а чоловік мій працював там, де багато його однокурсників ніколи б не стали працювати. І ось, через кілька років, коли підріс наш син, коли чоловік, який так і не повернувся до інститутської спеціальності, сколотив свою бригаду і став виконробом, батьки нас потішили тим, що заміж виходить моя молодша сестра Віра.

Ну, виходить і виходить. Порадувалась за сестру, я знала, що вона зустрічається з хлопцем, але близько з ним не знайома була. Не до цього, я зараз на другу дитину чекаю. Син старший у перший клас пішов. А тут мама зателефонувала:

– Я хотіла з тобою поговорити і з твоїм чоловіком, Вірі квартиру купуємо, треба встигнути ремонт зробити до весілля. Зять подешевше візьме? Поговориш із ним? Чи я сама?

– Скажу чоловікові, – кажу, а сама думаю: скільки років сестра тепер борги віддаватиме?

Але ні, виявилося, що сестра батькам нічого не винна!

– Ми скидаємося, – пояснила мама, яка прийшла домовитися зі старшим зятем, – половину дають свати, а половину ми з батьком.

– Мамо, – кажу, – а нам колись ніхто половину квартири не подарував! Ми гроші за неї вам віддали, всі. До копієчки. Чоловік у мене в будівельники пішов і працював важко. Чи ти не думаєш, що це трохи несправедливо?

– Не думаю, а чому я так мушу думати? Вірі ми скидаємося зі сватами. Уловлюєш різницю? Твої свекри багато скинулися вам на квартиру? Ні, ну і які претензії до нас? Віддали до копієчки? Молодці! На будівництво пішов? Не біда, зате зараз він піднятися зумів, тож усе на краще.

– Візьмешся, зятю, за ремонт? – запитує.

– Візьмуся, – відповідає чоловік, – е, ні. За свою роботу дорого беру. Наука мені в копійчину влетіла. Тож, шановна теща, з Вас стільки. І то, по-родинному.

Чоловік озвучив суму втричі більшу, ніж та, на яку розраховувала мама. І вдвічі більшу за ту, що зараз по ринку на такі роботи. Вже я за стільки років навчилася в розцінках розбиратися.

Мама гордо відмовилася. Віра гордо образилася. Весілля вони робити і не збиралися, але й на урочистий вечір у сімейному колі мене з чоловіком не покликали. А я свого чоловіка розумію. Він теж образився. І за себе, і за мене.

Фото ілюстративне, з вільних джерел.

You cannot copy content of this page