Ми з сватами довго думали, як допомогти дітям на старті. Як у всіх, проблема була з житлом. Тому ми скинулися з батьками зятя, і подарували дітям на весілля гроші на однокімнатну квартиру. На хорошу, з ремонтом – повністю б вистачило.
Вони купили житло. Трикімнатна в новобудові. В кредит. Ми з сватами були ошелешені їхнім рішенням. Діти нас переконували в тому, що вони все зробили правильно, а ми їх просто не розуміємо.
– Не треба нічого говорити! Ми дорослі, ми так вирішили! – відразу насупились.
– Ваша справа, – ми не стали сперечатися.
Квартира є. Машини немає. Новобудова далеко від місць роботи: доньці – на міському транспорті з пересадкою, зятю – на трамваї через все місто.
Чоловік допомогу у виборі запропонував, розбирається. Не треба їм, нову захотіли. Два тижні по автосалонах бігали. Купили. Подзвонили, запропонували прокатати.
Машина за ціною – однокімнатна квартира. Де гроші взяли? У кредит! Запитали у них: жити на що будете?
– Самі розберемося! Ми все прорахували! Зате все як у людей!
Самі, так самі. Куди нам, батькам, з нашим життєвим досвідом поради давати? Квартира є, машина є, чого не вистачає? Дитину. Щоб як у всіх, повний набір.
Дочка вирішила в Америці народжувати, щоб громадянство дали. Знаменитості так роблять, чим вона гірша?
Знайшли зі сватів приблизні розцінки, за голови взялися: наші квартири і мою дачу продати – і то не вистачить. Добре, що дочка одумалася: такий кредит і правнукам у спадок дістався б. Почала приватну клініку вибирати тут, а це теж чималі гроші.
Коляску треба таку, щоб не було соромно гуляти. Автокрісло, щоб не соромно було діставати з машини. З тієї самої машини, з якою не соромно виходити. Ліжечко – щоб на фото красиво виглядало, ремонт в дитячій – для того ж.
Одяг, з якого дитина виростає з фантастичною швидкістю, тільки закордонний.
– Не буду економити на дитині! – каже донька.
Платежі за кредитами щомісяця просто космічні. Далі – гірше: зятя звільнили. І брати на роботу на таку ж зарплату ніхто не поспішав. Став він на кредитній машині в таксі працювати.
Кредитну квартиру здали, до сватів переїхали. Коляску за третину ціни продали. Речі закордонні на дошці оголошень виставили. Так кому вони потрібні, за такі гроші?
Тут прострочення, там прострочення. Платити за боргами стало нічим. Жити нема на що.
– Батьки, допоможіть! – в голос завили наші самостійні діти.
А чим ми допоможемо? Все, що було, подарували їм на весілля, щоб вони квартиру собі купили. Дача тільки. Шкода віддавати, я душу в неї вклала.
Підсумок: живуть у свахи, борги гасять. Машину полагодили і продали. Квартиру кредитну продали. Я дачу з ревом продала, їм гроші віддала. Все одно банкам винні ще солідну суму.
Тепер ми з сватами дуже шкодуємо, що дали дітям на весілля гроші: треба було квартиру купити, на себе оформити, їм ключі видати. І все. Ось тоді вони як люди б жили, на своє збирали. А тепер що вже поробиш… Самостійні вони у нас дуже…
Фото ілюстративне – myphone.
