Відколи батьки розлучилися, крім аліментів, батько щиро вважав, що більше нічого він нам не винен. А тепер, коли я виросла, він з’явився в нашому житті і говорить про дочірній борг.
В середині 90-х тато невдало вплутався у бізнес, потім борги, в результаті чого ми залишилися без квартири. Довелося батькам їхати до бабусі та дідуся з боку батька, в маленьке селище, там у них трикімнатна квартира була.
Мені було 7 років, брату 2. Зрозуміло, жити всім разом було дуже важко. У бабусі з боку мами ми жити не могли, у них була однокімнатна квартира, от і довелося мамі жити зі свекрами, які її зовсім не прийняли.
Батько влаштувався працювати, але в ті роки і зарплату місяцями затримували, і могли у відпустку на роботі без збереження утримання відправити. Десь близько року ми жили у бабусі та дідуся. А потім батько з сім’ї надумав іти.
Звичайно, батьки батька такому повороту дуже зраділи: вони чимало витратили слів переконання, щоб єдиний синок це усвідомив. Про те, щоб жінка з дітьми залишилася жити з колишніми вже свекрами і не йшлося. Довелося жити далі вчотирьох у маминої мами, в однокімнатній квартирі.
Мама дуже тяжко все це переживала, втратити спочатку квартиру, потім сім’ю, залишитись без роботи, без коштів. Десь два роки мама просто не знаходила собі місця, а потім жінка якось стрепенулась, підбадьорилася і в 34 роки зайнялася бізнесом, так успішно, що незабаром купила нам двокімнатну квартиру в сусідньому від мами під’їзді. У нас з братом з’явилася гарна їжа, новий одяг, поїздки.
Тим часом батька в нашому житті не було. Спочатку він на мінімалку влаштовувався, щоб менше аліментів платити, дзвонити і писати він не вважав нам потрібним, зі святами вітати і не думав. Він вдруге одружився, народилася дитина, моя сестра по батькові молодша за мене на 10 років.
В дитинстві нам з братом батька дуже не вистачало. Цього року мені виповнилося 30 років, я одружена, у мене є двоє дітей. Разом із чоловіком ми працюємо у бізнесі своєї мами. Влітку цього року одружився і брат.
А нещодавно батько знайшов мене, написав, попросив телефон, умовив зустрітися, я не хотіла, мама вмовила і брат.
– Донечко, – сказала мені мама, – він звичайно вчинив зі мною некрасиво, але вам він батько, аліменти платив, сходи, може він нездужає, може йому потрібно щось.
Ми з братом пішли назустріч. Батька не впізнали, як і він нас.
– Я мріяв, щоб ти став лікарем, – сказав тато моєму братові.
– А ти хоч раз мені свої мрії озвучив, – запитав його брат, – ти зі мною мріяв? Що ти зробив, щоб мені свою мрію озвучити чи допомогти виповниться моїм мріям?
Незабаром після цього брат попрощався з батьком і пішов, сказавши насамкінець, що ні бачити, ні знати батька він не бажає.
– Виховання мами, – усміхнувся збентежений тато. – Ти хоч так не думаєш? Я завжди вас любив, просто ми з мамою не зжилися, буває. Але ж ти мені донька.
Я мовчала і пошкодувала, що не пішла разом із братом. Та й про що говорити? Звинувачення на адресу мами я припинила, спробувала запитати про свою сестру, молодшу татову доньку.
Батько розповів, що донька з ним не спілкується. Він розлучився з її мамою, після чого, за його словами, дружина не дозволяє доньці спілкуватися з ним.
– Тату, – кажу йому. – У тебе всі дружини винні: не так дітей виховували, а ти? Де ти був? Ти ж жодного разу не поцікавився нами, чи ми виросли без тебе, чи твоя участь полягає лише у факті нашого народження?
– Ну ось і ти батька судити надумала, – відповів батько, – а я думав ти зрозумієш.
Я пішла, вдала, що мені терміново треба до дітей. З онуками, до речі, тато жодного разу не висловив побажання познайомитись. Напевно, і вони поки що занадто малі, щоб зрозуміти логіку свого дідуся, років через 20 він спробує і їм усе пояснити.
Після цього я слухавку телефону не брала, якщо бачила, що дзвонить батько: розмовляти і спілкуватися не хотілося.
– Готуйтеся до того, – попередила мама, – що коли татко стане непрацездатним, на аліменти подасть і захоче, щоб ви з братом його утримували, він же, мовляв, вас утримував.
Але тато з’явився раніше: він повідомив, що треба б нам приїхати на сороковини по його матері, і дружині колишній теж добре б приїхати, ви і так, типу, проводи в останню дорогу мого батька пропустили, а родинні борги треба віддавати.
Не знаю, що робити. Чи варто починати з ним якесь спілкування, чи зробити вигляд, що нас це не стосується.
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
