fbpx
Життєві історії
Тамара багато років жила з бабусею у її квартирі, привела туди свого чоловіка, потім народила доньок. Весь час бабуся говорила: – Ця квартира, Тамарко, твоя! Мене не стане, а ви залишитеся тут жити. Так що робіть тут все на свій смак. Це ваше. Чоловік Тамари добре заробляв і все вкладав в квартиру. Робив гарний ремонт, купував бабусі продукти і різні обновки. А коли бабусі не стало, виявилося, що заповіту немає. Коли Тамара дізналася, хто тепер є власником квартири, її смутку не було меж

– Дуже шкодую сьогодні, що так ми з чоловіком навіть і не думали ніколи свою окрему квартиру купувати, – розповідає 34-річна Тамара. – Жили з моєю бабусею дуже багато часу, всіх все влаштовувало, ніхто ні на що не нарікав. Я в цій квартирі в інституті я провчилася, потім вийшла заміж, чоловіка сюди ж привела, народила двох дітей. Бабуся нас усіх всі ці роки дуже любила, і завжди говорила: “Тамарочко, ця квартира твоя”. І ось бабусі не стало, заповіту, як виявляється, не було, і квартира відійшла моєму батькові. А він заявив: “Квартиру буду здавати, хочете, можу здати і вам, мені все одно, але тільки ніяких знижок на родинні стосунки робити не буду, вибачайте вже за це”.

– Тобто хоче, щоб ви брали в оренду у нього квартиру за ринковою вартістю?

– Так, дуже прикро, звичайно. Квартира в чудовому стані, чоловік у ній стільки ремонтів зробив за всі ці роки. Ну і взагалі, трикімнатна квартира в хорошому районі, це як би не для бідних. Оренда такої квартири – це вся зарплата мого чоловіка, ось так. Я не працюю, тому цю квартиру ми не потягнемо. Доведеться переїжджати, як би шкода нам не було, але вдіяти ми нічого не можемо, на жаль. І взагалі цей район ми потягнемо навряд чи, так що школу теж міняти доведеться, навіть не знаю, як вмовити дитину, адже тут і друзі і вчителі хороші. І школа відмінна, шкода. Возити дітей? Так мені, напевно, тепер теж роботу шукати прийдеться. Якщо навіть пів зарплати чоловіка буде йти на оренду житла для нас, ми не зведемо кінці. Не знаю, голова обертом у мене зараз від цих клопотів. І образа невимовна – як же так? І на батька, і на бабусю свою теж.

У цій квартирі Тамара дійсно живе вже довгих 17 років – з того самого дня, як приїхала до столиці вступати в інститут. Раніше жила з мамою далеко, там і школу закінчила. З батьком мама була вже тоді давно розлучена, він працював десь далеко від них, а мати його, бабуся Тамари, жила в столиці. У тій самій квартирі, де потім жила з нею Тамара.

Треба сказати, бабуся після розлучення батьків бабусею бути не перестала: дзвонила постійно, цікавилася справами, вітала зі святами, дарувала подарунки, запрошувала в гості. А коли Тамара зібралася вчитися в столичному вузі, гостинно запросила внучці жити в своїй квартирі.

– Три кімнати в квартирі, місця багато! – сказала тоді бабуся Тамарі. – Приїжджай до мене, доню, тобі буде добре у мене.

Тамара оселилася у бабусі, і ні краплі не пошкодувала. Жили вони з бабусею душа в душу. Жити одній або де-небудь в студентському гуртожитку, впевнена Тамара, було б гірше в сто раз. Бабуся завжди смачно готувала, зустрічала Тамару після лекцій з борщами і пирогами, цікаво розповідала про своє життя і з великою цікавістю вислуховувала усе, що їй розповідала Тамара.

І чоловіка через п’ять років Тамара привела в квартиру до бабусі. Стали вони жити втрьох, а через деякий час, коли в молодій сім’ї одна за одною народилися дві гарненькі донечки, і вп’ятьох.

Жили дружно, однією великою родиною, допомагали і підтримували один одного. Бабуся із задоволенням поралася з дітьми Тамари – своїми, виходить, правнуками, все так само натхненно готувала щось смачненьке на кухні, чоловік Тамари непогано заробляв і вкладався добре в квартиру бабусі. Потихеньку зробили у всіх кімнатах гарний недешевий ремонт, встановили нову сучасну кухню, обставили квартиру хорошою побутовою технікою, замінили меблі.

– Це квартира, Тамарко, твоя! – багато разів повторювала бабуся. – Мене не стане, а ви залишитеся тут жити. Так що робіть тут все на свій смак. Це ваше.

На такі розмови Тамара тільки відмахувалася – мовляв, бабуся, слухати таке не хочу навіть, перестань. Ти будеш жити до ста років, якщо занедужаєш – ми тебе вилікуємо! І старенька слухняно замовкала. Тамара з чоловіком старанно робили для неї все, що могли – поставили в кімнаті зручне ліжко, повісили великий телевізор, на своїй машині возили бабусю за місто на пікніки, купували їй різні обновки та смаколики.

Якщо потрібно було купити ліки або викликати фахівця якогось до старенької, теж турбувалися про це. Втім, на здоров’я бабуся особливо не скаржилася, до останнього свого дня була на ногах і в ясній пам’яті.

Час від часу телефонував матері Тамарин батько – дізнавався, як справи. Сам він все так же жив далеко, одружився там, але дітей, здається, більше не було у нього. У столицю не приїжджав, в будинку у них не з’являвся. Так якщо чесно, ніхто його особливо не чекав і не запрошував.

Приїхав він тільки коли прощалися з бабусею. Бабусі не стало раптово, ніхто цього не очікував. Просто заснула і все.

А після прощання з’ясувалося, що ніякого заповіту немає, і квартира, яку Тамара зі своїм чоловіком щиро вважали своєю, тепер буде належати прямому спадкоємцеві – бабусиним єдиному синові, батькові Тамари. Новий власник налаштований рішуче, і їм доведеться збирати свої речі. І навіть меблі з технікою толком взяти з квартири не вийде, тому що доказів, що це купувала не сама бабуся, немає.

Тамара зараз в цілковитому недорозумінні – виходить, не тільки близьку людини втратила, а й взагалі грунт під ногами. І треба зараз починати життя з нуля. Кудись переїжджати, якось влаштовувати дітей, вирішувати побутові проблеми.

– Ну так сама винна! – міркує про Тамару одна знайома. – Треба було відразу, як тільки пролунало, що «це твоя квартира», брати бабусю під лікті і вести до нотаріуса. Або тоді не жити в чужій квартирі, і не вкладати туди ні копійки! Бабуся розумно вчинила, знала, що син, якщо що, доглядати її не буде. Ось і тримала вас при собі.

Тамара така розчарована та засмучена, що й словами не передати, а що робити зараз жінка не знає.

Передрук без гіперпосилання на Ukrainians.Today суворо заборонений!

Фото ілюстративне – pixabay.

facebook