op

— Ви вважаєте, що я крадійка? Власна дитина виставляє мене за поріг через якісь папірці? — Ганна Павлівна стояла посеред нашої вітальні, притискаючи до грудей новеньку сумочку з

— Та щоб ти знав, сину, гроші — це не тільки можливість купувати, це насамперед відповідальність перед тими, хто на тебе дивиться, — Григорій Степанович поправив манжет дорогої

— Знаєш, Юлю, я от дивлюся на твій пилосос і думаю: невже так важко купити нормальну техніку, щоб людей зранку не будити? — голос Галини Петрівни пролунав відразу,

— Тетяно, люба, ну куди ти зі своїми порадами? Сядь собі тихенько, де посадили, і не заважай дорослим розмовляти. Ці слова Світлана Михайлівна промовила таким м’яким, майже патоковим

— Свахо, ви мусите допомогти дітям, бо хто ж, як не ми, виведе їх у люди? — ці слова Павліни Григорівни прозвучали в моїй тісній кухні так наполегливо,

— «Яке весілля? Ти тепер мені чужа людина, і знати тебе не хочу!» — голос Павла тремтів від люті, а очі налилися такою образою, що я мимоволі відступила

— Мамо, ми вважаємо, що ви з татом тепер повинні взяти на себе частину виплат за наш кредит, це ж буде справедливо, хіба ні? Ця фраза, вимовлена Мар’яною

Самотній тато щовечора виходив на ґанок і дивився вдалечінь, туди, де дорога губилася за вербами. Він уже навчився не чекати — але серце все одно чекало. Звик до

Надія їхала повільно, уважно тримаючи кермо своєї невеличкої машини. Весняна дорога тягнулася між полями, де вже зеленіла молода трава, а в повітрі стояв той особливий запах землі, що

— Марія, що ти за бурду зварила? Вона зовсім не схожа на зелений борщ. Мій Максим такий їсти не буде… Свекруха, Надія Петрівна, колупалася ложкою в тарілці, примруживши