op

— Сонечко, я вже все вирішила: святкуємо вдома, я запечу качку з яблуками, а тьотя Галя принесе свій фірмовий холодець, — цей голос у слухавці не терпів заперечень,

Катя завжди була простою дівчиною — з тих, хто не малює губи перед виходом по хліб, але має таку посмішку, що мимоволі обертаєшся вслід. Жила вона з мамою

— Та скільки ж можна чекати, поки ти візьмеш ту слухавку, га? — замість привітання почула Лариса знайомий голос у динаміку. Сон як рукою зняло, хоча ранок обіцяв

— Цікаво, вони хоч уявляють, що гроші в тумбочці самі не розмножуються, чи чекають, поки там заведеться чарівна скатертина? — Лариса стояла перед відчиненим холодильником, який зустрів її

— Чому я маю оплачувати твої забаганки? — ці слова Миколи змусили мене застигнути з тарілкою в руках. Я стояла посеред нашої невеликої кухні, де кожен предмет, здавалося,

— Виходить, на новий великий плазмовий телевізор кошти знайшлися, а на те, щоб сусідам стелю не заливати, треба з моєї кишені витягати? — Катерина намагалася говорити спокійно, хоча

— Вітю, ти бачив, яку красуню купив чоловік Олені? — Аліна демонстративно відсунула тарелю з недоїденим сніданком, наче сама присутність звичайної яєчні ображала її естетичні почуття. — Новенький

— Ганно Михайлівно, а що мені тепер — на вокзал із малою дитиною йти чи в притулок проситися? — голос Олени тремтів, але вона намагалася триматися рівно, хоча

— Я нікуди не піду, поки ти не віддаси мені ключі! — голос молодшої сестри Марічки за дверима нагадував сирену, яка не замовкала вже хвилин десять. — Ти

— Не подобається — двері там, — спокійно сказала Мар’яна, вказуючи на вихід, і в ту ж мить зрозуміла: її життя вже ніколи не буде таким, як раніше.