op

У Василя та Марії була одна-єдина дитина — Наталочка. Село їхнє невелике, кожен усіх знав, але Наталочку знали особливо добре. Бо то була дівчина, яка, як виходила на

Софія закривала валізу, і звук блискавки розворушив тишу. Вона востаннє оглянула кімнату, що дісталася їй від бабусі. Грудневе сонце ледь пробивалося крізь замерзле вікно, кидаючи сірі плями на

Марта відчувала, як морозний вітер проймає її наскрізь, хоча стояла вона у теплій квартирі. Це був не холод відчиненого вікна, а внутрішній, гіркий холод. Вона одягла нову вечірню

Це була звичайна п’ятниця, але для Олени вона розпочалася із внутрішнього неспокою. Вона стояла на балконі їхньої міської квартири, дивлячись на архітектурний ландшафт, що розпливався у сірій імлі.

Це сталося у п’ятницю ввечері, у пізню годину, коли місто вже вдяглося у мерехтливі гірлянди і затихло в очікуванні вихідних. Я зайшла додому з великою, пласкою, оксамитовою коробкою,

Останнім часом я стала помічати щось дуже недобре. Наче ниточка, що зв’язувала мене з дітьми, тоншала, блякла. Донечка майже не дзвонила. Син — теж. У сімейні чати писала

Коли Вірі виповнилося сорок п’ять, вона стояла на порозі не стільки зрілості, скільки зведених рахунків щодо свого життям. За плечима були двадцять років шлюбу з Миколою, дорослий, як

«Так, я вважаю, що сто гривень на день — це абсолютно пристойна сума, — пролунав у кухні глухий, владний голос Гліба, схожий на гарчання ситого хижака. — І

Оксана завжди вважала своє життя не просто добрим, а по-справжньому щасливим. Її щастя не було блискучим чи крикливим, воно мало міцний, надійний фундамент. У центрі цього фундаменту стояв

Одне слово, кинуте з крижаним, майже гидливим спокоєм, боляче різонуло слух: — Звільнено. Воно, немов невидима голка, застрягло у глянцевому, надто чистому повітрі кабінету. Здавалося, воно відбилося від