op

— Переїхати до мене? Мамо, ти серйозно? Запитання вирвалося в Олени так різко, що вона аж сама здригнулася. На тому кінці дроту запала важка, дзвінка тиша, яка була

Закінчився дачний сезон. Сонце вже не припікає так, як у липні, яблука обтрусило першим холодним вітром, а на ґанку лишився лише запах свіжої землі та стиглих кабачків, які

Олеся саме витирала руки рушником, коли у двері хтось постукав. Вона навіть не здивувалася — хто ж іще може приходити без дзвінка, як не її молодша сестра? —

— Мельник, до вас відвідувач! — голосно, навіть із зайвою урочистістю, оголосила пані Валентина, вахтерка міської адміністрації, просунувши голову у двері кабінету. Олеся Мельник, старший спеціаліст відділу соціальних

Ірина стояла нерухомо, керамічна чашка з чорною, вже охололою кавою завмерла в її руці. Пара від напою, яка зазвичай приносила спокій, тепер лише підкреслювала крижану напругу, що зависла

У тісній квартирі, де Олена та Андрій прожили п’ятнадцять років, панувала особлива тиша. Це була не просто відсутність звуків, а важка, застигла субстанція, виткана зі слів, які так

— Ну ось, тепер вона справді наша! — з радісним блиском у очах промовила Оксана, стискаючи в долоні важку зв’язку ключів. Старі, потерті, вони здавалися їй символом свободи

Олена поставила на стіл важку, прямокутну форму з короваєм-куркою. Корочка, темно-бурштинова, майже чорна по краях, виблискувала жиром і була щедро посипана дрібно посіченою зеленню. Аромат розмарину, чебрецю та

— Софіє, донечко, почекай, — голос Ольги, матері, у слухавці тремтів, ламаючись на високих нотах, наче вона намагалася стримати цілий водоспад слів, що рвалися назовні. — Це справді

Лариса давно відчувала, що з Ігорем щось відбувається. Ніби між ними хтось нечутно став, розсунув плечима ту близькість, яка колись була такою природною. Він останні місяці говорив мало.